Про всяк випадок вона спитала:

- А де ж ти їх вiзьмеш?

Тiм скорчив страшне обличчя, немов у розбiйника в ляльковому театрi, й сказав якомога товстiшим голосом:

- Украду, панi Бебер! У директора гiдростанцiї!

Хлопець так добре вдав розбiйника, що панi Бебер засмiялася, полагiднiшала, i, одне слово, Тiм одержав свої шiсть марципанiв, ще й на додачу сьомий задарма.

Мачуха саме стояла на дверях, коли Тiм вернувся з тiстечками. Ще й досi (чи вже знову) розхвильована, вона заторохтiла без ком i крапок:

- Требабуломенiсамiйпiти! Казалащосьтавiдьмапроборг? Принiстiстечкачинi? Чогомовчиш?

Тiм краще вiдкусив би собi язика, нiж переказав свою розмову з панi Бебер. Крiм того, йому вже час було поспiшати на iподром, а з мачухою як заведешся, то не скоро вiдкараскаєшся. Тому вiн тiльки сказав:

- Ще й задарма один марципан дала. Можна менi йти гуляти, ма? (Вiн так нiколи нi разу й не спромiгся сказати на мачуху "мамо".)

Мачуха навдивовижу охоче вiдпустила його i навiть дала один марципан iз собою:

- Навiщо тобi слухати жiночi балачки, воно тобi зовсiм не цiкаве. Йди собi гуляй, тiльки не дуже допiзна.

I Тiм щодуху подавсь до iподрому. Та хоч як вiн поспiшав, а проте встиг дорогою вм'яти марципан, тiльки тричi ляпнувши начинкою, щоправда, один раз на синi святковi штанцi.

Картатий незнайомець уже стояв бiля брами. Хоч першi перегони давно почались, вiн не виявляв анi найменшої нетерплячки чи досади. Навпаки, сьогоднi вiн був сама приязнь та ласкавiсть. Вiдразу потяг Тiма до садочка при кав'ярнi й замовив йому лимонаду та ще один марципан. Самi марципани та й марципани! Цiлу недiлю. А картатий пан iз якнайсерйознiшим обличчям витинав такi жарти, що Тiм аж качався зо смiху.

"А вiн таки непоганий дядько, - думав хлопець. - Тепер я розумiю, чому тато його вподобав".

До того ж незнайомець тепер дививсь на нього лагiдними, привiтними карими очима. Якби Тiм був спостережливiишй, вiн мусив би помiтити, що досi цей пан мав холоднi водяво-блакитнi очi, наче риб'ячi. Але Тiм iще не був дуже спостережливий. То лиш пiзнiше життя навчило його все помiчати.

Нарештi картатий пан заговорив про свою справу.

- Любий мiй Тiме, - сказав вiн, - я дам тобi стiльки грошей, скiльки ти захочеш. Я тiльки не можу викласти їх тобi готiвкою на стiл. Але я можу надiлити тебе здатнiстю вигравати будь-який заклад. Будь-який, розумiєш?

Тiм кивнув головою трохи розгублено. Однак слухав дуже уважно.

- Звiсно, цю здатнiсть я дам тобi не задарма. Така здатнiсть, сам розумiєш, має велику цiну!

Тiм знову кивнув головою. Тодi збуджено спитав:

- А що ж ви за неї хочете?

Хвилинку незнайомець замислено дивився на Тiма, певне, вагаючись.

- Що... я... за... неї... хо-чу, пи-та-єш? - промовив вiн нарештi, розтягуючи слова, мов гумку-жуйку. Та потiм вони посипались йому з рота так швидко, що годi було й добрати: Яхочущобтивiддавменiзанеїсвiйсмiх!

Вiн, мабуть, i сам помiтив, що говорить занадто швидко й незрозумiле, бо проказав iще раз повiльнiше:

- Я хочу, щоб ти вiддав менi за неї свiй смiх!

- Оце й усе? - спитав Тiм смiючись. Але в ту мить вiн помiтив, як чудно, майже сумно дивляться на нього карi незнайомцевi очi, й Тiмiв смiх урвався навiть без звичайного "iк!" на кiнцi.

- Ну, то як? - спитав картатий. - Згода?

Тiм опустив погляд i побачив перед собою марципани на блюдечку. Йому згадалася панi Бебер, борг, що вiн обiцяв заплатити, тодi спало на думку, скiльки всякої всячини можна купити, маючи багато грошей. I вiн сказав:

- Коли це насправдi, то я згоден.

- От i добре. В такому разi треба пiдписати угоду, - Картатий пан витяг iз кишенi якийсь папiр, розгорнув його й поклав на столi перед Тiмом. - Прочитай уважно!

Тiм почав читати:

"1. Цю угоду укладено мiж паном Т. Трочем з одного боку й паном Тiмом Талером з другого боку " "... 19.. року в мiстi... й пiдписано в двох однакових примiрниках обома сторонами".

- Якими це сторонами? - спитав Тiм.

- Це так в угодах називаються особи, що тi угоди мiж собою укладають.

- А... - I Тiм почав читати далi:

"2. Пан Тiм Талер згiдно з цiєю угодою передає пановi Т. Трочевi свiй смiх у цiлковите й необмежене розпорядження".

Прочитавши вдруге слова "пан Тiм Талер", хлопець здався собi майже дорослим. Вiн ладен був пiдписати угоду задля самих цих трьох слiв. Вiн i гадки не мав, як має змiнити все його життя оцей коротенький другий пункт угоди.

Далi в нiй стояло:

"3. На оплату вищезазначеного смiху пан Т. Троч зобов'язується дбати про те, щоб пан Тiм Талер вигравав будь-який заклад чи то заставу. Цей пункт чинний без жодного обмеження".

Тiмове серце забилося дужче. Вiн читав далi:

"4. Обидвi сторони зобов'язуються тримати цю угоду в цiлковитiй таємницi".

Тiм кивнув головою, не пiдводячи очей.

"5. У тому разi, коли одна зi сторiн повiдомить про цю угоду якусь третю особу чи осiб i таким чином порушить установлене пунктом 4 зобов'язання, друга сторона залишає за собою здатнiсть вiдповiдно: а) смiятися або ж 6) вигравати заклади, тим часом як винна сторона цю здатнiсть а) смiятися або ж б) вигравати заклади втрачає цiлковито".

- Оцього я не втямлю, - промовив Тiм, наморщивши лоба.

Пан Т. Троч - тепер ми нарештi знаємо, як його звуть, - пояснив йому:

- Розумiєш, Тiме, коли ти порушиш обiцянку мовчати й розкажеш кому-небудь про цю угоду, то вже не могтимеш вигравати заклади, але й смiху свого назад не одержиш. Коли ж про неї пробалакаюсь я, то ти одержиш свiй смiх назад, проте виграватимеш заклади й далi.

- Тепер зрозумiв, - вiдказав Тiм. - Це означає: мовчи, то будеш багатий, тiльки не смiятимешся. А пробалакаєшся - будеш бiдний i однаково не смiятимешся.

- Атож. Ну, читай далi.

I Тiм прочитав далi:

"6. У тому випадку, коли пан Тiм Талер програє який-небудь заклад, пан Т. Троч зобов'язується повернути пановi Тiмовi Талеровi його смiх. Однак у такому разi пан Тiм Талер надалi втратить здатнiсть вигравати заклади".

- Це означає... - хотiв був пояснити пан Троч. Але Тiм уже зрозумiв усе сам:

- Знаю, знаю! Коли я програю який-небудь заклад, то дiстану свiй смiх назад, але закладiв бiльше не виграватиму. - I швидко перебiг очима останнiй пункт:

"7. Ця угода набуває чинностi з того моменту, коли обидвi сторони поставлять свої пiдписи пiд обома її примiрниками.

Мiсто... " "... 19.. року"

Панiв Тронiв пiдпис уже стояв лiворуч. Подумавши трохи, Тiм вирiшив, що угода цiлком законна. Вiн вийняв iз кишенi недогризок олiвця й хотiв був пiдписати, та пан Троч зупинив його.

- Це треба пiдписувати чорнилом, - i вiн подав Тiмовi свою авторучку.

На вигляд та ручка була з чистого золота, а на дотик якась химерно теплувата, наче наповнена теплою водою. Та хлопець не помiтив нi золота, нi тiєї теплоти. Вiн уже думав тiльки про своє багатство, а тому не вагаючись пiдписав обидва папери. Чорнило в ручцi виявилося червоне.

Тiльки-но Тiм пiдписав угоду, як пан Троч вельми приємно засмiявся й сказав: "Щиро дякую". Тiм вiдказав: "Будь ласка!" - i теж спробував засмiятись, але не спромiгся навiть усмiхнутися. Губи його мимохiть стислися, й рот зробився тоненькою рискою, наче бритвою прорiзаний.

Пан Троч узяв один примiрник угоди, згорнув його й сховав у внутрiшню кишеню пiджака. А другий простяг Тiмовi зi словами:

- Сховай як слiд! Коли через твоє недбальство ця угода попадеться комусь на очi, це означатиме, що ти не дотримав таємницi. I з того може вийти велика бiда для тебе!

Тiм кивнув головою, також згорнув свiй примiрник i заховав у кашкет, пiд надпороту з одного боку пiдшивку.

Потiм картатий пан поклав перед ним на столi двi монети по п'ять марок i сказав:

- Оце буде пiдвалина твого багатства!

I знову засмiявся Тiмовим смiхом. Але враз чогось дуже заквапився, покликав офiцiантку, заплатив, пiдвiвся, кинув: "Ну, щасти тобi, хлопче", - i пiшов.

Тiмовi довелось поспiшати на iподром, бо от-от мали вже початися останнi перегони. Вiн пiдбiг до каси, взяв квитка й не довго думаючи поставив грошi на кобилу Маврiцiю-другу. Коли угода, що лежить у нього в кашкетi, дiйсна, то ця кобила має виграти перегони.

I Маврiцiя-друга виграла.

Тiм, що цього разу поставив десять марок, одержав кiлька сотень. Озираючись, чи нiхто не дивиться, вiн сховав грошi в лiву внутрiшню кишеню курточки й швиденько подався з iподрому.

П'ятий аркуш

ДОПИТ УВЕЧЕРI

Аж вийшовши за браму, Тiм знов обережно помацав кишеню, де лежали вигранi грошi. Цупкий папiр залопотiв, i в Тiма шалено закалатало серце. Вiн, Тiм Талер, - багата людина! Вiн може поставити надгробок татовi. Вiн може заплатити борг панi Бебер. Вiн може щось купити мачусi й Ервiновi, а собi, коли схоче, придбає самокат. На гумових шинах, iз сиреною!

Щоб досхочу натiшитися своїм щастям, Тiм пiшов додому пiшки. Вiн радо купив би дорогою що-небудь для мачухи, але всi крамницi стояли зачиненi - недiля.

Свiй виграш у кишенi Тiм мiцно стискав рукою.

Дорогою йому стрiлося троє його однокласникiв. Постояли, поговорили, тодi один спитав:

- Що там у тебе в кишенi, Тiме? Жаба?

- Нi, паровоз! - вiдказав Тiм i хотiв був усмiхнутися, та знову губи його стислися в тоненьку рисочку.

Але хлопцi того не помiтили. Вони засмiялися на ту вiдповiдь i один вигукнув:

- Ану, покажи твого паровоза!

- Може, поїдемо на ньому в Гонолулу! - озвався другий.

Але Тiм ще дужче стис грошi в жменi й вiдповiв:

- Менi треба додому. Бувайте!

Та не так легко було вiд хлопцiв вiдкараскатись. Вони почекали, поки Тiм трохи вiдiйде, а тодi тихенько наздогнали його, пiдкралися ззаду, несподiвано висмикнули йому руку з кишенi - i самi сторопiли: в повiтрi замелькали й посипались додолу грошi. Великi банкноти - по двадцять, по п'ятдесят, навiть по сто марок!

Хлопцi здивувались - вони ж бо знали, що Тiм живе в так званому бiдняцькому передмiстi.

- Звiдки в тебе стiльки грошей? - спитав один.

- Украв у директора гiдростанцiї, - вiдповiв Тiм i хотiв засмiятись, хоч i був сердитий на хлопцiв. Але смiху в нього не вийшло, натомiсть вiн так зухвало оскiрився, що хлопцi аж полякались. Вони справдi повiрили в те, що сказав Тiм, i враз кинулись навтiкача. Вiдбiгши вже далеченько, хлопцi загукали: "Тiм Талер украв грошi! Тiм Талер злодiй!"

Тiм чув те. Вiн зажурено позбирав грошi й запхав у кишеню. Тодi пiшов до рiчечки, що текла через їхнє Мiсто, сiв там на лавочку й задививсь на качачу родину, що гуляла попiд берегом.

Каченята чапали по травицi перевальцем, iще зовсiм незграбно, i вчора Тiм був би неодмiнно посмiявся з них. А сьогоднi вони навiть не здались йому кумедними. I вiд того вiн iще дужче засмутився. Вiн дививсь на каченят так, як дивляться на голу стiну, зовсiм байдуже. I хлопець вiдчув, що цiєї недiлi вiн став зовсiм не той.

Лиш як почало смеркати, Тiм почвалав додому. -. Звернувши до свого завулка, вiн побачив, що бiля дверей їхнього дому стоїть мачуха з кiлькома сусiдками. Вони про щось збуджено гомонiли. Та ледве вгледiвши хлопця, сусiдки, сипнули врозтiч, мов кури, й позникали в своїх помешканнях. Однак дверi скрiзь лишились прочиненi, i як Тiм iшов завулком, у кожному вiкнi вiдхилялась завiска.

А мачуха стояла бiля напiввiдчинених дверей iз такою мiною, немов чекала кiнця свiту. З її обличчя, бiлого як крейда, стримiв просто на Тiма гострий червоний нiс. Тiльки-но хлопець пiдiйшов, вона мовчки ляснула його по щоцi, по другiй i потягла в дiм.

- Де грошi? - вереснула вона в сiнях.

- Грошi? - перепитав сторопiлий Тiм.

I знову ляснули два ляпаси: Тiмовi аж у головi загуло й на очах виступили сльози.

- Давай сюди грошi, поганцю, злодюго! Гайда в кухню!

I мачуха поволокла хлопця за собою. А йому й досi невтямки було, що ж сталося. Проте вiн витяг грошi з кишенi й поклав на кухонний стiл.

- Боже, та тут же тисячi! - вжахнулась мачуха й витрiщилась на Тiма, мов на яку потвору.

На щастя, в ту мить дверi до кухнi вiдчинились, i ввiпхалася засапана панi Бебер. За нею ввiйшов i Ервiн, що зразу вп'явся круглими з подиву очима в купку грошей на столi.

- Директора нiхто не обiкрав! - важко хекаючи, оголосила пекариха. - Всi грошi в них цiлiсiнькi.

Аж тепер Тiм зрозумiв, чому це його так зустрiли вдома: вiн же вдень жартома сказав панi Бебер, що обiкраде директора гiдростанцiї. Та й хлопцям на вулицi бовкнув те саме. А вони ж бачили, що в нього цiла купа грошей. Отож, певно, й виказали його. Он воно що!

Вiн хотiв був пояснити все, та мачуха вже знов заторохтiла без ком i крапок:

- Тозначнтьневдиректора? Виходитьдесьiнде! Детивкравгрошi? Кажиправду! Покиполi-цiянеприбiгла! Бовжевсявулицязнає! Кажиправду!

Тiм сказав правду;