Нічні концерти

ІІ. НІЧ НА ІВАНА КУПАЛА. Прослухавши симфонію Л. Грабовського

...Настала  ніч  жаска  і  химородна.

Купальська  ніч.  Знамення  і  дива.

Кружляючи  зіницями,  голодна,

На  трухлім  дубі  ухає  сова.

Гризня  і  виск  собачого  весілля.

Жадливий  крекіт  любострасних  жаб.

Ряхтить  світилки  між  кути  й  бугилля,  -

Підступна  путь  загрозливих  приваб.

Сокира  вабить  вигостреним  лезом.

Схопи!  Змахни!  Повалиться  Івась.

Безодня  й  зойк.  Гопак  і  регіт.  Безум.

Здригнулись  багна.  Трясця  почались.

Як  синій  мрець,  на  фосфоричне  пнище

Стрибне,  і  скрикне,  й  зникне  Басаврюк.

Він  десь  у  хащах  ще  ричить  і  рище,

Але  до  скарбу  не  простягне  рук.

А  ти  тягнись,  зашпортуйся  в  ожині,

Шипшину  шарпай,  шаленій,  шуми!

Торкнись  її,  обкованої  скрині,

Хапай,  витягуй  з  дряговиння  й  тьми.

Хай  глупо  грьопне,  -  відгуки  зловісні,

Як  змії,  розповзуться  увсебіч,

І  тільки  зірка,  тільки  відблиск  пісні

Продзюркотить  крізь  лихомовну  ніч.

Фантомним  сяйвом  папороті  листя

Займеться,  й  квітка  страшно  спалахне.

Це  пристрасті  чи  присуду  провістя?

Вдивись  у  нього  й  не  питай  мене.

Не  відповім.  Хилюсь.  Мовчу.  Вслухаюсь

У  лемент  флейт  і  тріпотіння  струн

І  з  себе  чар  зігнати  намагаюсь,

Та  чар  владує  мною,  мов  чаклун.

Хай  розсвіте.  Хай  світанкове  lento

Почую  я  й  зрадію,  бо  збагну

Прадавньої  замшілої  легенди

Таку  наївну  й  мудру  таїну.

ІІІ. БРАЗІЛІАНА ВІЛЛА-ЛОБОСА

Як  мрево  південне,  як  далеч  бездонна,

Нараз  розгорнулась  мелодій  запона

І  з  перших  же  тактів  і  тонів  прелюду

Розкрились,  покірні  творимому  чуду,

Печалі  і  сни  чужедального  люду,

Його  сподівання,  легенди,  химери,  -

І  легко  піднісся,  мов  чад  з-над  пригашених  вогнищ  тапери,

Розколиханий,  як  деревце,  хисткий,  як  димок  срібноперий,

Тужний  звук,  марний  клич,  довга  скарга  посохлих  саван.

Хто  ж  він,  цей  зайшлий  горлай,  цей  зайда  з  незнаної  ери,

Будитель  савани,  мовчання  безмежного  пан?

Чи  почують  його  волоцюги  цих  місць  -  піонери  -

Або  запхнуті  тишею  вуха  наляканих  поселян?

Чи  відповідь  буде?  Нема  і  відлуння.  Обман.

Один  він  -  самітний  під  небом  пустельним,  пекельним,  смертельним,

Один  -  як  обчухрана  сонцем  агава  на  пагорбі  скельнім,

Один  між  запеклістю  серця  й  кошмаром  жари  нерухомим,

Один  перед  спаленим  степом,  перед  зловісним  простором,

Кощавий,  брунатний,  обтяжений  свойого  бездолля  огромом,

Підпертий  лише  надією,  наче  надламаним  костуром.

Навкруг  вражі  зела,  як  леза,  гранчасті,  розлючені,  глянцеві,

Скручені,  наче  спазмами,  згризені,  наче  канцером,

Кактуси,  вкуті  в  колючі,  темно-зелені  панцирі,

Бредуть  по  горбах,  як  убивці,  як  упирі,  як  бандеройси.

О  горе,  повірити  поруху  чи  подиху  -  ошуканцеві!

Нема  ніде  й  тропи.  Нема  ніде  й  води.  Нема  ніде  й  роси.

Дарма  не  вдивляйся  в  землю.  Зітерлись  на  порох  сліди.

Отямся,  зведися  і  в  пустку  свій  виклик,  мов  кулю,  всади.

Встроми  її  в  зяяння  спеки,  в  скажене  розжарене  сяяння

І  витисни  з  горла  шершавого  свій  голос  для  пісні  розмаяння,

Лише  не  піддайся  розпачу,  не  підкорися  розпаду,

І  не  вклонися  демону,  і  не  довірся  господу.

Облудна  минуща  полегкість.  Марудне  волання  розкаяння.

Слово,  протни  мовчання!  Пристрасте,  зринь  над  покорою!

Пісне,  будь  ніжною  й  доброю,  розгніваною  і  суворою,

Встань  перед  зором  людини  не  хворою  фата-морганою,

В  серце  людини  не  втискуйся  отруйливою  ліаною,

Бо  серцю  не  треба  ні  трути,  ні  забуття,  ні  лжі.

Заглянь  йому  просто  в  очі,  любов'ю  його  освіжи,

Осяй  його  темне  провалля,  ключем  продзюрчи  крізь  одчай,

Змочи  його  рани  порепані,  хліба  й  води  йому  дай,

Щоб  смага  розтала,  щоб  туга  розмокла,

Щоб  дужче  співав  серед  степу  кабокло,

Щоб  пісня  неона  промчала  пустелі...

Як  владно  й  ласкаво  спливають  печалі  віолончелі,

Як  стримано  й  гордо  рокоче  під  трепетом  пальців  гітара,

Як  раптом  реве  тамбор-онса  ричанням  хрипким  ягуара,

І  трудно,  немов  з  підземелля,  виходять  на  світло  гобої!

Моління  людини  про  землю.  Моління  землі  самої

Про  людськість,  і  сім'я,  і  плідність,  про  ниву,  вологу  і  колос.

Аж  серце  блаженно  стенулось,  аж  розпеклось,  аж  схололось,

Коли  огорнувся  круг  нього  всесильний  жіночий  голос

І  виспівав  слово  до  нього,  благаючи,  ганячи,  молячи

І  душу  оголену  рянячи  солодко  й  радісно-боляче!

Не  бійся  щасливого  болю.  Не  відихляйся  вбік.

Хай  стане  ще  більш  блаженно.  Хай  стане  ще  більш  гаряче.

Ввіходь  у  танечне  коло.  Притиснись  плечем  в  плече.

Стегном  до  стегна.  Рукою  до  рук.  Скоком  у  скік.