Помоги проекту - поделись книгой:
II
. УТОПІЯ АБО РЕАЛЬНІСТЬ
Країна безумовного доходу
Не потрібно бути кваліфікованим фахівцем, щоб зрозуміти, що сучасну систему, м'яко сказати, складно змінити – тим більше, позбутися від неї, тобто, почати заново. Суспільство можна змінити, лише змінивши навколишнє середовище і обставини, в якому воно існує. Одним з рішень безлічі проблем капіталізму (і не тільки) – бідності, злиднів, злочинів, ненависті і людського відчуження можуть стати безкоштовні гроші. Так, безумовний основний дохід, вже згаданий в попередніх пунктах. Можливо, роздача безкоштовних грошей, що не мають під собою ніяких зобов'язань, може привести до того, що і вся кредитно-грошова система перестане бути затребуваною – утопічна ідея, але така ж, як і думка про смартфон 100 років тому.
Думка про базовий дохід з кожним роком стає дедалі обговорюваною. І не дивно, що навіть мільярдери нашого світу її підтримують. Річард Бренсон, Ілон Маск, Марк Цукерберг. Багато економістів все частіше піднімають питання грошей без зобов’язань. Рутгер Брегман з виступом на «TED», який ми згадували у главі про бідність, прийшов до висновку, що безкоштовні гроші – спосіб позбутися бідності та соціальної нерівності. Мартін Кірк, співзасновник товариства з боротьби проти бідності «The Rules», вважає, що базовий безумовний дохід разом з технологією блокчейну здатний локалізувати економічну систему, надаючи усім людям рівні права у вигляді грошей. З іншої сторони, Юваль Ной Харарі, професор історичного факультету Єврейського університету в Єрусалимі, вважає, що безкоштовні гроші тільки збільшать прірву між багатими та бідними людьми. Більш того, подібне нововведення дасть нові можливості для шахраїв та злочинців, які зможуть на цьому заробити.
Більшість програм безумовного доходу, які мали місце в сучасності, не мають конкретної інформації у вільному доступі стосовно результатів або висновків. У Фінляндії та Швейцарії проекти здійснюються у вибіркових місцевостях та більшість з них вже закриті. Також є інформація, що в деяких маленьких містах Італії та США і досі проводяться експерименти.
В 2009 році у Лондоні був проведений подібний проект із забезпечення бездомних безкоштовними грошима. У проекті прийняли участь 13 чоловік, які отримували 3000 фунтів (за курсом 2009 року – 30000 тис. грн., сьогодні – 108 тис. грн.). Вони самі вирішували, як витратити ці гроші. Бажання людей були ощадливими – їжа, телефон, слуховий апарат. Більшість з них не витратили за місяць і 800 фунтів. Але їх життя змінилося. У дев’ятьох з тринадцяти через півроку з’явився дах над головою. Всі учасники знайшли собі роботу – займались садівництвом, вчилися готувати, проходили реабілітацію і головне, мали плани на майбутнє. [2]
Після десятиліть життя на вулиці дев'ять чоловік, нарешті, покинули її. Це коштувало якихось 50 тисяч фунтів на рік плюс зарплати соціальним працівникам. Цей проект не тільки допоміг 13 бездомним, а й дозволив істотно знизити пов'язані з ними витрати – витрати поліції, судові витрати і допомогу соціальних служб, що обходилася в 400 тисяч фунтів на рік тільки для 13 бродяг. Навіть авторитетне видання «Economist» повідомило про те, що «можливо, самий дієвий спосіб витратити гроші на бездомних – просто віддати їх бездомним». [2]
Звичайні люди не вміють поводитися з грошима, ну а бідні тим більше – такою є думка переважної частини суспільства. Якби вони вміли, то чому опинилися на вулиці? Ми думаємо, що вони витрачають гроші на фаст-фуд і газовану воду замість фруктів і книг. Тому придумали безліч хитромудрих соціальних програм, з безліччю паперу і армією людей, які щось роблять, і все заради тієї допомоги, яка нікому не допомагає.
У людей з’являється вибір. Бернард Омонді, житель бідної частини Західної Кенії, працював в каменоломні майже все життя. В один прекрасний ранок він отримав 500 доларів на свій рахунок – це майже річний дохід Бернарда. Виявилося, що організація «Give Directly» проводить програму щодо безумовний виплат селянам. Вже через кілька місяців люди чинили свої будинки і відкривали дрібні підприємства. Бернард вклав свої гроші в новенький індійський мотоцикл і заробляв $ 6-9 в день візництвом. Його дохід зріс утричі з гаком. [2]
Також, в 2008 році уряд Уганди вирішив виділити 12 000 чоловік віком від 16 до 35 років по $ 400. Єдине, що вимагали від людей натомість, – надати бізнес-план. Через п’ять років доходи одержувачів, що вклалися у власну освіту і бізнес, виросли майже на 50%, а шанси отримати роботу – більш ніж на 60%.
Вчені вже пов'язують безумовні готівкові виплати зі зниженням рівнів злочинності, дитячої смертності і недоїдання, з частотою підліткової вагітності і прогулів, а також із зростанням шкільної успішності, економіки і рівноправності статей. Причина бідності, безперечно, криється у недоліку грошей і для бідного населення єдиним вирішенням проблем є безумовний дохід.
Можливо, ця ідея працює для бідних країн, можливо, вона працює в тільки певних країнах – ніхто не може бути певним, що цеq проект стане успішним на світовому рівні, коли кожна країна вирішить роздавати безкоштовні гроші. Американські та європейські економісти всіляко посилаються на автоматизацію виробництва і розвиток технологій – внаслідок чого, зникнуть багато робочих місць. І хоч прирівнювати розвиток країн невірно, так як швидкість автоматизації в тій же Мексиці або у Франції буде різною, даний розвиток подій вже набирає обертів. Все більша кількість людей залишиться не те, що без роботи – без можливості набути нових здібностей.
Але у безкоштовних грошей є один великий мінус. Вони залишаються грошима. Вони залишаються функціонувати в системі капіталізму. Тобто, ми знову розмовляємо про симптоми. І лікування одного може спричинити появу іншого. Наприклад, консервативні прихильники ідеї безумовного доходу вважають, що подібне нововведення може скоротити витрати но соціальні програми та підвищити ціни на товари та продукти. Консерватори побоюються, що безумовний дохід дуже дорого обійдеться для бюджету будь-якої країни, і, можливо, знищить в деяких людей мотивацію працювати. Ліберальна сторона вважає, що деякі роботодавці будуть використовувати безумовний дохід як причину заниженні заробітної платні.
Співзасновник «Facebook» Кріс Х’юз вважає, що ідею безкоштовних грошей необхідно втілювати в життя саме зараз. Він пропонує кожен місяць виплачувати по 500 доларів усім платникам податків з низьким та середнім доходом у вигляді податкового заліку за зароблений дохід. У цю суму також будуть враховуватись такі фактори, як вагітність, догляд за дитиною або літніми людьми, витрати на освіту. Х’юз розраховує, що за допомогою такого методу вдасться знизити рівень бідності в США на половину.
Більшість прихильників ідеї безумовного доходу наголошують на тому, що необхідно збільшувати податки для найбагатших людей світу і тих, хто заробляє більше 250 тисяч доларів за рік. Приріст капіталу також треба вважати прибутком і обкладати його податками. Таким чином, від нововведення постраждає лише багатий прошарок населення, і доходи будуть розподілятися більш рівномірно. Але чи захоче багатій віддавати 50% свого прибутку у вигляді податків? Риторичне запитання.
Наука і ресурси
Ми живемо в дивовижному світі брехні та обману. Тобто, вільної торгівлі та підприємництва. У світі, де більша частина ресурсів нашої планети витрачується прибутковими і успішними компаніями, які виробляють або непотрібні товари, або схожі товари, які різняться лише декількома деталями за задумом маркетологів. Ми маємо сотні видів автомобілів, при тому, що кожен з них працює за одним принципом. Ми маємо сотні видів чіпсів, газованої води, солодощів, кілограми одягу, тони їжі з фастфуда, гори електроніки і предметів побуту. Ми маємо сотні стартапів, які отримують в якості інвестицій сотні тисяч доларів на виробництво кухонних ножів з підсвічуваннями або спеціальних палиць для фотографій. Ми маємо індустрію розваг і сферу обслуговування, де одні люди важко працюють, практично нічого не отримуючи взамін, а інші бездумно споживають. Ми маємо величезні світи спорту, шоу-бізнесу, краси та інших непотрібних справ, якими займаються необізнані в питаннях добробуту суспільства, які заробляють за один день більше, ніж деякі люди за все своє життя. Але ми живемо в цьому світі, працюємо і продовжуємо мріяти – в силу доступних можливостей, в силу того, що знаємо і чого ніколи не дізнаємося.
У другій половині 19 століття вже активно використовувалася перероблена нафта, і будувалися шахти для видобутку вугілля. Відкриття нових родовищ дозволило багатьом країнам пристойно заробити, при цьому «рухаючи прогрес» вперед. Нафта, як і вугілля, є колосальним джерелом енергії. Ці ресурси використовуються в якості палива пароплавів, паровозів, котлів на електростанціях. Таким чином, розвиток технологій і впровадження інновацій відбувався безпосередньо за участю добутих природних ресурсів.
Що ж ми отримали натомість? Транспортну інфраструктуру, відкриття морських шляхів, можливість постачання енергією кожного апарату, кожного будинку і так далі. Ще ми отримали неймовірне забруднення навколишнього середовища, конкуренцію за ресурси і, як наслідок, війни і боротьбу за них, а також сотні тисяч покалічених людських доль, які важко працювали лише тому, що не мали іншого вибору. Це поверхове судження, але правдиве. Можна було цього уникнути? Я не можу відповісти на це питання. Чи могло людство винайти нескінченне джерело енергії? Теж не знаю. Можливо, якби всі вчені XX століття працювали над автоматизацією виробництва і розширенням спектра одержуваної безкоштовної енергії, а не над атомною бомбою, газовими камерами і новими видами зброї, ніяких проблем не з’явилося б.
30 червня 1908 року в районі Підкам'яної Тунгуски прогримів вибух. До сих пір не відома справжня причина вибуху, але експерти сходяться на думці, що це був метеорит – хоча ніяких осколків на землі не було виявлено. Ще одна версія була озвучена лише в 1950-х роках – відомий вчений і винахідник Нікола Тесла проводив експерименти в Сибіру. Виходячи з результатів, досить вдалі. Тесла працював над невичерпним джерелом електрики для всієї планети – сама планета, згідно його досліджень, представляла собою гігантський сферичний конденсатор. Завдяки сонячній радіації, розріджене повітря на великих висотах іонізоване, а значить, електрично заряджене щодо поверхні Землі. Мрія Тесли була простою: навчитися відбирати цю електрику, перетворювати її і без проводів передавати в найглухіші куточки планети. Необмежена кількість безкоштовної енергії – щасливе життя кожного жителя Землі.
Дивно, але сьогодні більшість людей знає Ніколу Теслу як винахідника і вченого тільки завдяки компанії Ілона Маска. Ще в 2005 році вчений Володимир Правдивцев, працюючи над сценарієм до фільму про життя Тесли, провів опитування серед жителів Москви. Виявилося, що більшість навіть не чули цього імені. Невже Нікола і справді не настільки успішний, ніж, скажімо, Альберт Ейнштейн? Все якраз навпаки. Саме Тесла поклав початок всесвітньої електрифікації планети. Саме він розробив систему змінного струму, мотори та високовольтні трансформатори, які сьогодні є основою промисловості. Тесла є справжнім творцем радіо, а не Попов і Марконі, які використовували його патенти. Саме Тесла відкрив принципи робототехніки і двигунів на сонячній енергії. Радіолампи, мікрохвильові печі, рентгенівський апарат і навіть електротерапія – це все Тесла. Саме він заклав основи і перші розробки сучасного телебачення та інтернету. Так чому ж ніхто про нього не говорить? Чому ще за життя винахідника його ім'я зникало з книг про електротехніку?
Нікола Тесла – велика людина, життя якої оповите таємницями, легендами і загадками. Людина, яка була здатна повністю змінити світ – світ, в якому ми зараз живемо.
Хоч вчені не сходяться в думках, але факти вказують на те, що Тесла знайшов невичерпне джерело енергії. Простими словами, Земля була провідником для електроенергії, а саме джерело надходило практично з космосу. Земля – електрично заряджене тіло, а, значить, заряд може передаватися через неї без будь-яких проводів і радіохвиль. Під час експерименту вчений довів свою правоту: за сорок кілометрів від башти, спеціально побудованої прямо в лабораторії, загорілися двісті лампочок під оплески спостерігачів.
Тесла планував за допомогою п'яти веж-лабораторій (в США, Китаї, Амстердамі, на Північному і Південному полюсах) перетворити Землю в гігантський провідник електрики і доставляти його куди завгодно. Але де ж взяти гроші на таку благородну справу? Ніде. Тесла обдурив одного з найбільших магнатів США Джона Моргана, і пообіцяв тому побудувати радіовежу (сучасний інтернет). Але, не встигнувши закінчити будівництво (але, вже зробивши кілька експериментів – зокрема, землетрус і аномалії в Нью-Йорку пов'язують саме з вежею Тесли) вчений позбувся фінансування, так як Морган дізнався про справжні плани Тесли. Всі документи і обладнання було вилучено, подальша доля випробувань в башті Лонг-Айленда невідома.
Тесла продовжив свої дослідження, і загадковий вибух в Сибіру пов'язують саме з його ім'ям. Вчений хотів дати невичерпне джерело енергії для всієї планети – таким чином, позбавити людство від воєн і боротьби за ресурси. Монополіям і олігархам, які використовують традиційні види енергії, звісно, це було невигідно. Сам Нікола так відгукувався про нинішні джерела енергії: «Якщо ми використовуємо паливо (нафта, вугілля, газ) для отримання необхідної нам енергії, то ми проживаємо свій основний капітал і швидко його виснажуємо. Цей спосіб нелюдяний і безглуздо марнотратний, і таке варварство має бути зупинене в інтересах прийдешніх поколінь (1915 рік) ». [18]
Це лише маленька частина тієї інформації, яка доступна про життя великого вченого. Його ідеї випереджали час, його особистість була величною. Напевно, тому спецслужби і розвідка переслідували Теслу до його останнього дня, щоб правда так і залишилася вигадкою – нездійсненною мрією дивної людини.
Електромобілі були винайдені на початку XX століття. Вони мали масу переваг перед бензиновими автомобілями – в вартості експлуатації, відсутності вібрації, шуму, запаху і як ми вже знаємо, у відсутності тої кількості шкоди, що наноситься навколишньому середовищу. Чому ж електромобілі тільки через 100 років почали масово виробляти (і то, збитковою компанією)? Тому що по всьому світу, в тому числі в США, були відкриті величезні кількості родовищ нафти, яка приносила промисловцям прибуток. До того ж Генрі Форд своїм масовим виробництвом бензинових автомобілів збив їх ціну до 500 доларів – в той час, як електричний родстер обходився мінімум в 1700 доларів.
Ось так електромобілі зникли з історії на 100 років, і якщо хто-небудь до цих пір вважає, що конкуренція і підприємництво – двигуни прогресу, очевидно, ви недостатньо знаєте про те, що таке прогрес.
Система не має винятків – навіть вчені більшою мірою перетворюються в бізнесменів (ще Томас Едісон про це відкрито заявляв). Ще в 2000-х кілька компаній запатентували геном двох осіб, стійких до захворювання на СНІД. Компанії не були ні творцями, ні власниками генетичного матеріалу, вони також не були його першовідкривачами незалежно від живих носіїв цих генів. Але вони придбали патенти на гени живих людей. Замість того щоб покращувати умови людського життя, вчений продає з молотка результати своїх досліджень тому, хто більше заплатить. Ось чому велика частина нових технологій контролюється приватними організаціями, а не є загальним надбанням. Капіталізм? Звісно, адже вчений теж хоче їсти.
Понад століття тому американська компанія United States Electric Light Company призначила своєму винахіднику Хайрему Максиму щорічну довічну пенсію в 20 000 доларів і видворила його в Англію. Їм було необхідно від нього позбавитися, так як він продовжував удосконалювати свої винаходи. Його творчий потенціал призводив до того, що обладнання компанії застарівало перш, ніж вони встигали його оплатити. На жаль, для США, Максим реалізував свої найбільші винаходи в Англії. У той час як він був посвячений у лицарі за видатні винаходи, United States Electric Light Company збанкрутувала. На сьогоднішній день термін придатності електронного обладнання в Японії до його старіння становить приблизно 3 місяці. [3]
Компанії виробляють товар із запланованим старінням – все для того, щоб отримувати прибуток. Візьмемо, наприклад, автомобіль. Щоб дістатися до його двигуна з метою техобслуговування, нам попередньо доводиться знімати велику кількість інших деталей. Чому він так складно влаштований? Та тому, що легкий ремонт не в інтересах виробників. Вони не повинні платити за обслуговування автомобіля. Ціла галузь в автомобілебудуванні робить прибуток на ремонті легкових і вантажних машин. Якби виробники несли матеріальну відповідальність за їх ремонт, легкові і вантажні машини збирали б зовсім інакше: з міцніших матеріалів, з поліпшеними робочими характеристиками і модульними компонентами, що легко знімаються і дають доступ до двигуна. [3]
І трохи вітчизняного досвіду до слова про ресурси. Металургія в Україні, як і в усьому світі – одна з найважливіших галузей економіки, тому що завдяки їй можуть розвиватися інші галузі. Мости, будинки, потяги, машини – для всього цього потрібен метал. Зі сталі, виробленої в Україні, будують бурові платформи, хмарочоси, мости, інженерні споруди і ще багато всього в самих різних куточках світу. Але якщо ми подивимося на дані про споживання сталі в Україні, то побачимо історію падіння показників. Якщо в 1989 році країна споживала 74 мільйони тон сталі, то в 2016 – лише 4 мільйони тон.
Це ми відчуваємо в повсякденному житті: погана система ЖКГ, труби, що рвуться прямо в центрі Києва, існує дефіцит вантажних і пасажирських вагонів, практично не працює машинобудування. Саме тому в Україні існує брак металобрухту – новий метал не споживають, старий уже весь вивезли на експорт. Під час написання роботи, в Харкові прорвало трубу через мороз – у підсумку сотні будинків, дитячих садів і шкіл залишилися без опалення. Навіщо ж ми вивозимо труби за кордон, якщо вони потрібні нам? [19]
Все дуже просто – гроші. За кордоном суми обчислюються в доларах і євро, що дозволяє промисловцям заробляти ще більше. До слова, в Україні 394 оборонних підприємства, які після початку війни на Донбасі успішно замінили 1300 деталей і вузлів з Росії. Українські заводи активно відновлюють стару зброю і створюють нове. Київський бронетанковий завод передав Нацгвардії чергову партію БТР, Завод імені Малишева відновлює танки, підприємства "Укроборонпрому" відновлюють літаки, Збройні Сили отримують українські РЛС. У 2016 році військові заводи виробили 6000 одиниць озброєння і військової техніки. Але це також приклад заробітку – першопричин системи.
Виходить, якби ми дійсно дбали про добробут суспільства, життя представлялося зовсім по-іншому. Наука діє виключно в інтересах капіталістичної системи – тільки мало хто наважується висловитися. Мало хто з вчених має сили визнати свої помилки, інші – продовжують переконувати в раціональності системи. Ми могли б зробити планету надбанням суспільства, але вибрали інший шлях – конкуренції, грошей і важкої, що не виправдовує витрат людського ресурсу, роботи. Змінити ситуацію легше, ніж нам здається – потрібно лише перестати вірити в догми і відкинути старі задані алгоритми. Великі люди саме так і робили – Нікола Тесла, Леонардо да Вінчі, Фрідріх Ніцше, Мартін Лютер Кінг, Махатма Ганді, Ісаак Ньютон та інші. Вони переступали межі і жертвували всім, що у них було – тільки заради мрії, яка має всі шанси стати здійсненною. Ідеї більшості з них були прийняті лише після смерті, або зовсім забуті. Тому що люди не наважуються мріяти про майбутнє і не хочуть за нього боротися, адже воно здається їм недосяжним.
Робочий тиждень чи робочий день?
Як сказав британський економіст, Джон Мейнард Кейнс, в 2030 році людству буде кинутий найбільший виклик в історії – що робити з морем вільного часу. Якщо політики не допустять «катастрофічних помилок» (наприклад, жорсткої економії під час економічних криз), Кейнс очікував, що за століття рівень життя на планеті підвищиться, щонайменше, вчетверо в порівнянні з 1930 роком. Звідси висновок: у 2030 році ми будемо працювати всього лише 15 годин на тиждень. [7]
Звичайно, говорячи про планету, Кейнс на увазі розвинені країни і, особливо, Захід. Також варто врахувати, що вперше подібну думку вчений озвучив на лекції в Мадриді (1930), коли Іспанія перебувала під тиском фашизму, а безробіття і зовсім виходило з-під контролю влади. Але це не означає, що економіст був неправий і всього лише робив інтуїтивні передбачення. За півтора століття до нього Бенджамін Франклін заявляв, що чотиригодинного робочого дня для розвитку суспільства виявиться досить. [7]
Звісно, сенс більш короткого робочого тижня не в тому, щоб ми могли сидіти і нічого не робити, а в тому, щоб ми могли проводити більше часу за тими справами, які для нас дійсно важливі. Чи не торгівля, не ринок і, тим більше, не технології вирішують, що є нашими цінностями – це вирішує громада. В умовах нинішньої системи, при величезних можливостях створення достатку для всіх і кожного, час позбутися догми, що будь-яка робота має сенс. І якщо ми хочемо підвищувати добробут нашого суспільства, пора також визнати, що високий заробіток не означає справжню цінність для суспільства.
Коли Генрі Форд першим ввів п'ятиденний робочий тиждень, всі інші капіталісти думали, що він зійшов з глузду. Насправді, Генрі виявив, що скорочення робочого тижня підвищує продуктивність його працівників. Час на дозвілля, зауважив він, – «об'єктивний факт в бізнесі». Працівник, що відпочив – більш ефективний працівник. І, крім того, робочі, що маються на фабриці від світанку до заходу сонця, які не мають вільного часу на поїздки і прогулянки, ніколи не куплять одну з його машин. Як Форд сказав одному журналістові, «потрібно позбутися уявлення, ніби дозвілля для робочого – це або втрачений час, або класові привілеї». [2]
Звичайно, ні Форд, ні інші капіталісти не дбали насправді про дозвілля людей – вони дбали про ефективність ведення бізнесу. Але для сучасної економіки і тих знань, які ми вже маємо, навіть 40-годинний робочий тиждень є надлишковим. Дослідження показують, що людина, яка постійно задіює свої творчі здібності, в середньому може бути продуктивною не більше шести годин в день. Не випадково найкоротші робочі тижні встановлені в найбагатших країнах з численним креативним класом і високоосвіченим населенням.
Працюючи менше, ми позбудемося багатьох проблем: Стрес – дослідження показують, що люди, які працюють менше, більше задоволені своїм життям. Зміна клімату – країни з коротшим робочим тижнем менше шкодять довкіллю (викиди CO2 скорочуються). І, можливо, щоб менше споживати товарів, потрібно менше працювати, і більше споживати наш добробут у вигляді дозвілля. Нещасні випадки і проблеми зі здоров'ям. Понаднормова робота призводить до великої кількості помилок. Не випадково фінансовий сектор, який став причиною найбільшого лиха минулого десятиліття, просто завалений понаднормової роботою. Безробіття. Розподіл робочих завдань – коли двоє працюють неповний робочий день та виконують роботу, яку зазвичай робить одна людина, що працює цілий день, – такий підхід допоміг вийти з останньої кризи. Розподіл робочих місць здатний пом'якшити удар, особливо під час рецесії, на піку безробіття, коли пропозиція перевищує попит. Нерівність, емансипація жінок, старіння населення та інші дійсно важливі проблеми, від яких можна позбутися, прийнявши кілька рішень. [2]
У XIX ст. типовий багатій просто відмовлявся працювати – праця була долею селян. Чим більше людина працювала, тим вона була біднішою. З тих пір становище змінилося. Сьогодні наявність у людини безлічі робочих справ – ознака його статусу. Ниття про те, що роботи дуже багато, часто є прихованою спробою здатися важливим і цікавим. Коли є час на себе, це скоріше говорить про відсутність роботи і лінь, принаймні, в тих країнах, де розрив між багатими і бідними великий.
Якщо ми будемо працювати менше, нам стане доступніше те, що нам також важливо: сім'я, громадська діяльність, розваги і відпочинок. Не випадково в країнах з найкоротшими робочими тижнями найбільша кількість добровольців і найбільший соціальний капітал.
Звичайно, ми не можемо просто взяти і переключитися на 20– або 30-годинний робочий тиждень. Спочатку ідею скорочення кількості робочих годин слід відродити в якості політичного ідеалу. Потім ми можемо скорочувати робочий тиждень крок за кроком, змінюючи гроші на час, вкладаючи більше грошей в освіту, розвиваючи більш гнучку пенсійну систему і створюючи правові основи для відпусток молодих батьків. [2]
Все починається зі зміни системи винагород. Зараз роботодавцям дешевше тримати одного працівника, який працює понаднормово, ніж найняти двох на півставки. Це пояснюється тим, що численні витрати на робочу силу, такі як медичне забезпечення, розраховуються на одного працівника, а не виходячи з години роботи. Крім того, ми як індивіди просто не можемо в односторонньому порядку вирішити працювати менше. Вчинивши так, ми ризикуємо втратити статус, упустити кар'єрні можливості і, врешті-решт, зовсім втратити роботу. Недарма товариші по службі стежать один за одним: хто був на робочому місці довше за всіх? Хто відпрацював більше годин? В кінці робочого дня майже в кожному офісі можна побачити за столами втомлених співробітників, що безцільно переглядають в Facebook профілі незнайомих їм людей і чекають, коли хто-небудь з колег встане і першим піде з офісу.
Міжнародна комуна третього тисячоліття
Уявіть, що існує якась міра, єдине рішення, здатне позбавити нас від бідності, культу споживання, соціальних проблем, здебільшого проблем зі здоров'ям, непорозуміння, неосвіченості та інших пунктів, названих вище. За всю історію людства цей захід дивним чином був доступним, але ніхто так і не наважився його здійснити. Цей захід виявився причиною всіх воєн і всього насильства, яке існувало в різних суспільствах. Цей захід безжально підживлював усі економічні теорії та системи, і тепер він стоїть на чолі капіталізму. Про цю міру говорило не одне покоління людей, і, найчастіше, вони чули у відповідь лише глузування. Цей захід є парадоксом нашого суспільства: це те, до чого ми всіляко прагнемо і те, чого ми разом ніколи не схочемо. І цей захід як раз відображає ту саму віру в прогрес – в те, що він не раціональний, хоча переконуємося ми у зворотному. Цей захід – відкриття кордонів. Територіальних, а з ними і громадських, комунікаційних, та інших, пов'язаних з нашим соціумом.
Відкриття кордонів не тільки для смартфонів, бананів, шматків металу або інших ресурсів. Відкриття кордонів для всіх і кожного, для працівників, школярів, студентів, батьків і дітей. Для представників інтелектуальної праці, для біженців, для людей, що шукають нового життя і тих, хто просто бажає охопити поглядом нашу планету – наш космічний корабель під назвою «Земля».
Для тих, хто довіряє цифрам, дослідження показують – після відкриття кордонів зростання валового всесвітнього продукту може скласти від 67 до 147%. Залежно від рівня мобільності на глобальному ринку – світ може стати вдвічі багатшим. [2]
Напередодні Першої світової війни кордони були відкритими – не було ніяких паспортів, віз та іншої паперової тяганини. Крім того, поїзд, літаки та інші технології, що прийшли пізніше, повинні були стерти кордони між народами назавжди. Але трапилася війна. Потім друга. А з ними кілька революцій. Країни позакривали кордони. Пам'ятаєте Филеаса Фогга, що здійснив навколосвітню подорож? Сьогодні шлях Филеаса міг би закінчитися на першій митниці. Ера глобалізації, про яку люблять повторювати всі шанувальники капіталізму, дозволила лише 3% населення жити за межами країни свого народження. Світ відкритий навстіж для всього – товарів, інформації, послуг, акцій, грошей. Крім самих людей.
Кордони – найбільша причина дискримінації. Масштаби нерівності людей, що живуть в одній країні – ніщо, в порівнянні з нерівністю людей, що мають різне громадянство. Сьогодні ми маємо багатіїв і супербагатіїв, бідних і дуже бідних. Дискримінація роботи по всій планеті – той же американець, болівієць або українець отримують різну зарплату за одну і ту ж роботу. А несправедливість між працівниками різних сфер і областей ще більше вражає: житель Уганди, на все життя приречений завдяки роботодавцю існувати в борговій ямі, заробляє півдолара в день, віддаючи половину своєму господарю. Чи спостерігаєте знайому картину, тільки в розвинених країнах, з податками і банками? З цієї ями йому не вибратися ніколи. У той час як рядовий банкір або програміст, переганяючи числа з одного рядка в інший, не обтяжений подібною працею – хоча отримує за це не півдолара в день, а цілих сто, а то й тисячу. [2]
«Ми щороку витрачаємо мільярди доларів наших платників податків на зміцнення кордону, що не просто марно, а контрпродуктивно, – заявляє професор соціології з Прінстонського університету. – Мігранти відреагували на зростання ризиків і вартості цілком раціонально і намагаються перетинати кордон якомога рідше ». [2]
Відкриття кордонів, навіть короткочасне, – поки що наймогутніша зброя в глобальній боротьбі проти бідності. Але, на жаль, ця ідея як і раніше відкидається; причому її противники наводять все ті ж старі, помилкові аргументи.
Завдяки інформаційному шуму і всім його складовим, новинам, промовам політиків і думкам більшості, все це – змушує повірити жителів багатьох країн в те, що всі мігранти – терористи і злочинці. У суспільстві також прийнято вважати, що іноземці можуть підірвати згуртованість корінного населення, забрати робочі місця і вплинути на загальне зниження зарплат. Але, згідно з дослідженнями, це абсолютно невірно.
Нове дослідження міграційних потоків між 145 країнами, проведене Університетом Уорвіка, показує, що імміграція насправді пов'язана зі зниженням числа терористичних актів. «Коли мігранти переїжджають з однієї країни в іншу, вони привозять нові навички, знання і погляди, – пише провідний дослідник. – Якщо ми дотримуємося переконання, що економічний розвиток пов'язаний зі зниженням активності екстремістів, нам слід очікувати посилення міграції, якщо ми хочемо домогтися позитивного ефекту». [2]
Ще одне дослідження показало, що завдяки приїжджим заробітки місцевого населення навіть збільшуються. Працьовитість іммігрантів підвищує продуктивність, що призводить до загального зростання зарплат.
Аналізуючи період з 1990 по 2000 р, дослідники зі Світового банку виявили, що еміграція негативно впливає на заробітки в Європі. Найгірше доводиться некваліфікованим робітникам. В це десятиліття іммігранти виявилися продуктивнішими і освіченішими, ніж було прийнято вважати, і навіть стимулювали менш кваліфікованих місцевих працівників до професійного зростання. Більш того, часто альтернативою найму іммігрантів є передача роботи на зовнішній підряд в інші країни. А це, як не дивно, призводить до зниження заробітків.
Звичайно, знати напевно неможливо – але ті догми і системи, за які ми так відчайдушно боремося, вірні вони чи ні? Сучасний економіст Джеремі Ріфкін в своїх роботах робить ставку в першу чергу на третю промислову революцію – широке використання відновлюваних джерел енергії та низьковуглецеву економіку. Джеремі вважає, що вже через чверть століття людству під силу забезпечити кожен будинок власною міні-електростанцією. Також промислова революція призведе до збільшення робочих місць, зростання інтелектуального капіталу та скорочення робочого дня. [20]
Джеремі, як і інші економісти, діє в рамках власної економічної системи – це зрозуміло, адже в іншому його ніхто не буде слухати. Відповідно до його бачення майбутнього сам капіталізм може відійти на другий план, висунувши незалежність і збільшення благ кожної окремо взятої людини. Цього можна досягти завдяки тісній взаємодії країн (Джеремі закликає США брати приклад з Євросоюзу): мова не йде про відкриття кордонів, але про збільшення довіри один до одного. Країнам доведеться сильно розщедритися, щоб дати поштовх промислової революції. Але її результати можуть вирішити не тільки нинішні проблеми, як суспільства, так і кожної людини, але проблеми, з якими ми можемо зіткнутися в майбутньому. [20]
Але, виходячи з минулого досвіду, можна припустити, що капіталізм не буде грати другорядну роль. Країни, в першу чергу, будуть зацікавлені в зростанні власного добробуту. Воно має на увазі під собою збільшення і стабільність тих показників ефективності економіки, які ніяк не пов'язані з добробутом самого суспільства. Підприємці також будуть прагнути максимізувати вигоди з мінімальними витратами. Перехід до поновлюваних джерел енергії можливий лише під тиском, як самого суспільства, так і міжнародних організацій, що регулюють безпеку у всьому світі. Навіть здійснивши усі пункти по досягненню третьої промислової революції не можна не помічати той факт, що перерозподіл ресурсів завжди був гострим питанням для кожної країни. З огляду на політичну ситуацію в світі, безперервні війни і повстання, не можна покладатися на розсудливість уряду окремої країни.
По суті, програми міжнародних організацій завжди проходили під егідою цих країн. Зрештою, ООН має головну базу в Нью-Йорку. МВФ – всесвітній спеціаліст по заборгованості, є установою ООН. Всі пункти, прописані в таких програмах, мають на увазі під собою їх виконання – тобто явну впевненість у розумі урядів. Але тут також багато «але», враховуючи як мої обмежені знання людей з подібного суспільства, так і обмеженість вищевказаних людей в знаннях щодо життя того суспільства, яким вони керують.
Ідеї Джеремі Ріфкіна менш утопічні (як зараз прийнято говорити), ніж ідеї проекту «Венера». Жак Фреско не тільки пропонує переглянути наше ставлення до цінностей в сучасному суспільстві, а й зовсім забути про систему капіталізму. Забути про те, що таке конкуренція і вільна торгівля. Позбутися реклами, воєн та іншого насильства, яке здійснюється нами щодня. Забути про кредитно-грошову систему, і перейти до всесвітнього використання ресурсів в якості нашого суспільного надбання і збільшення добробуту всієї планети, а не окремих країн.
Так, ідея Фреско схожа на створення єдиної держави, з головною умовою, щоб кожна людина забула про те, що вона розуміє під словом «держава». Скасування штучних кордонів приведе до ствердження справжньої думки – ми, всі люди, живемо на планеті, а не в країні. Ми можемо визнати природні ресурси Землі надбанням всього людства, а не окремих підприємців. Ми можемо перейти від грошей і кредитів окремих країн до всесвітньої орієнтації на ресурси. Ми можемо стабілізувати чисельність населення світу через підвищення рівня і доступу до освіти. Ми можемо перестати руйнувати чудеса природи і відновити наше довкілля – всі технології для цього вже створені. Ми можемо реконструювати міста, транспортні системи, сільськогосподарські і промислові підприємства з метою енергозбереження, збереження чистої екології і також задоволення потреб всіх людей. Ми можемо відмовитися від урядів і корпорацій. Можемо провести взаємообмін знаннями і технологіями, використовувати їх на благо всіх народів. Ми можемо вдосконалювати поновлювані джерела енергії. Ми можемо виготовляти якісну продукцію. Ми можемо всіляко заохочувати творчий потенціал і творче начало в усіх напрямках. Ми можемо позбутися пережитків минулого і забобонів. Усунути будь-які види елітаризму. Розробляти методології за допомогою наукових досліджень. Працювати над створенням нової мови на основі зближення з навколишнім світом. Ми можемо забезпечити один одного всім необхідним, закласти фундамент для наступних поколінь. А можемо нічого не робити – точніше, робити вигляд того, що ми зацікавлені, що ми діємо, але на чиє благо? На благо самих себе. [3]
Це звучить переконливо, але утопічно. Так само, як сучасне життя для селянина в XIX столітті. Тому я вірю: в майбутнє, де цінність роботи кожної людини визначається не розміром зарплати, а кількістю щастя, яке ви несете в світ, змістом, яким ви наповнюєте його. Майбутнє – де мета освіти не підготовка використання алгоритмів чергової марної роботи, а отримання знань для того, щоб ви добре прожили своє життя. Майбутнє, де війна – лише картинки в книжках, а життя без злиднів – не привілея, а право, якого ми всі заслуговуємо. У людства є все – для того, щоб змінити цей світ не на краще, а на те, що давно мало втілитися в реальність.
Утопія від студента
Чому ж капіталізм не працює? Звичайно, він працює. Він приймає найрізноманітніші форми по всій планеті – і видає нам згусток гарних цифр і авторитетних думок. Економіка не може бути хорошою, поганою, доброю чи турботливою – вона або ефективна, або неефективна. За зростання і стабільність ми платимо працьовитістю, дурістю, ненавистю, злобою, відчуженістю. За задоволення ми платимо свідомістю, стриманістю і своїм внутрішнім «я». Ми переконані, що наше життя раціональне – варто виглянути у вікно, світ, в принципі, стоїть і не скаржиться. Ми переконані, що система і всі її складові націлені на благо всіх і кожного – тому ми щось тихо і недбало розкопуємо в її надрах і вдаємо співучасть. Ми не знаємо рівно стільки, скільки нам потрібно для того, щоб жити. Нехай, «жити стало краще» – це правда. Але огидніше.
Чи варто говорити, наскільки? І чи варто говорити про те, як ми могли б жити, якби не кордони, конкуренція, боротьба влади і держав? У відповідь тільки зітхаємо. Ну, раз так, то чому той же студент зобов'язаний підлаштовуватися під систему, якщо він знає, що вона має масу недоліків? Чому потрібно жити мовчки, розбиратися у встановлених правилах і думати про те, що ти вмієш думати?
Як би там не було, світ може нагороджувати окремими моментами, якщо навчитися жити в ілюзіях. Так, ми маємо масу прекрасних явищ в наш час. Але та ціна, яку ми платимо за цю «прекрасність» непорівнянна ні з чим, що існувало за всю історію нашого Всесвіту. Цифри підправляються в звітах, гроші ховаються у кишені, країни воюють за ресурси і території, люди вмирають від голоду і злиднів, діти працюють на фабриках за копійки, люди трудяться з ранку до ночі на безглуздих для суспільства професіях, саме благо не створюється, а перерозподіляється. ЗМІ повністю промивають свідомість суспільства. Країни нарощують військовий потенціал. Цифрова реальність стає рідніше, ніж справжнє життя. Люди користуються словниковим запасом в двісті слів. Мудрість і свідомість не варта і виїденого яйця, в той же час, мільйони доларів заробляють на непотрібних товарах і послугах, на дурницях інших людей, на споживчому его і нескінченній незадоволеності суспільства. Людина тепер легко відмовиться від самої себе, тільки б отримати можливість.
Але ми живемо в цьому світі. Всі разом. Як би не хотілося, знайти безтурботність в затишній самотності досить важко. Хоча у багатьох людей ще залишилися (і з'являються) – розумні ідеї, важливі цінності, жертовність, співчуття, вміння зрозуміти і прийняти. Питання тільки – чи вистачить цього, щоб з високо піднятою головою зустріти наступне століття? Чи вистачить цього, щоб залишитися при своєму безпосередньому і трохи дитячому «я» після нових промислових і технологічних революцій? Або не варто думати про майбутнє, жити тут і зараз, заробляти гроші, піклуватися лише про себе і близьких людей і закривати очі на власну діяльність, на стан суспільства і навколишнього середовища, на той світ, який маячить для наступних поколінь?
Одна людина не може змінити оточуюче її середовище. Це середовище – змінює людину. Отже нам потрібно розробити ідеї стосовно зміни нашого середовища. Знайдуться ті, хто не буде вірити в зміну нашого світоустрою. Але так воно було завжди: замість наскальних рисунків ми отримали планшет, замість промови знахарки ми отримали антибіотики, замість віри в міфи ми отримали віру в людину. Ми більше не ставимося до утопій як до казок – тому що вони мають місце в наших реаліях. І ось моя утопія.
Для когось це комуністична ідея, для когось – альтернатива. Жак Фреско залишається для одних смішною людиною, для інших – автором проекту, який, без перебільшень, здатний допомогти нашому суспільству. Але більшість взагалі не знають про нього.
Проект «Венера», як вже було згадано, некомерційна міжнародна організація, яка була створена Жаком Фреско з метою реалізації проекту, направленого на досягнення миру, стабільності та розвитку глобальної цивілізації. Жак Фреско пропонує перехід до всесвітньої ресурсно-орієнтованої економіки, загальної автоматизації та використанню наукової методології прийняття рішень.
Насправді, те, що пропонує проект «Венера» – це дивовижно. Створити так зване щасливе суспільство за допомогою технократичних та просвітницьких дій. Це не утопія, тому що утопія – це ідеальне, статичне суспільство. Для майбутніх поколінь статика може створити нові проблеми. Перехід на новий ступінь разом з раціональним використанням ресурсів та передових наукових досягнень – ось що важливо.
Сьогодні ми маємо безліч проблем у нашому світі, які я намагався описати в трьох словах. В нас досі є бідність та злидні, в’язниці, поліція та ми, на жаль, продовжуємо вести війни. Сьогодні ми не можемо називати себе мудрими та цивілізованими людьми.
Але ми досі мріємо про кращий світ, виходячи з того, чого більше потребуємо і що вважаємо за краще для самих себе. Казки на кшталт «Раю на Землі», «Городу Сонця» або в противагу їм – «1984» та «Дивний, дивний світ», треба залишити в минулому. Ми вже досягли більших вершин, а ніж чарівництво або магічні шляпи – чого вартий тільки електричний струм або перемога у боротьбі з більшістю хвороб.
Так само і з будь-якими іншими ідеями – хай то комунізм, соціалізм чи мішанина з ідеологій, яка залишається капіталізмом. Під впливом технологій та наукових досягнень суспільство змінюється так швидко, що ми не встигаємо відстежувати наявний прогрес. В майбутньому ми можемо просто не встигнути перелаштуватись під нові соціальні інститути, що приведе до загублення власного «я» в суспільстві. Так, це відбувається вже сьогодні, але у разі якщо ми будемо дотримуватись старих схем, то масштаби відчуженості в майбутньому будуть збільшуватись у рази.
Інтернет та мобільний зв’язок стирають межі між країнами та людьми. Однак ми не можемо використовувати ресурси або наукові досягнення ефективно та раціонально, тому що грошова система заперечує цьому. Ми досі використовуємо застарілі капіталістичні схеми розподілу ресурсів та знань, ми досі розповідаємо про конкуренцію як єдиний стимул економіки, єдиний стимул розвитку суспільства та мотивації людей. Нам відомо, що це не так, але ми, чомусь, продовжуємо про це говорити.
Жак Фреско пропонує перехід до цілісної соціально-економічної системи, в якій усі товари та послуги будуть доступні для кожного без грошей, кредитів, бартеру, боргових систем чи будь-якої примусової праці в будь-якій формі. Усі блага цивілізації стануть загальним надбанням планети, а не лише окремих організацій чи обраних людей.
Ми можемо здійснити тотальну кібернетизацію виробництва для того, щоб виробляти достатньо та забезпечити всіх людей без виключення. В майбутньому суспільстві не буде потреби накопичувати матеріальні багатства чи забезпечувати себе за рахунок інших. Чим більш широкий доступ до благ та послуг буде надано для кожної людини, тим більше користі вона зможе принести для суспільства, беручи участь у розвитку соціуму.
Для того, щоб ресурсно-орієнтовану економіку втілити в життя, необхідно пройти перехідний період. Нічого не з’явиться одразу. За рахунок будівництва самозабезпечених міст-університетів, в яких спеціалісти з різних областей та країн будуть працювати над тим, щоб зблизити народи та держави, проект «Венера» пропонує вирішити першочергові проблеми – бідності та екології.
Майбутнє суспільство не буде регулюватись певними законами чи правилами. Замість цього будуть створені певні умови, за яких гуманна та раціональна поведінка стануть природньою частиною соціального устрою.
За словами Жака Фреско, ми, наприклад, знаємо, що людям необхідна певна кількість фізичного навантаження. Замість того, щоб агітувати, писати правила та рекомендації, ми організуємо місто таким чином, щоб людина, добираючись з одної точки до іншої, має подолати певні пагорби або рівнини, чи проїхати на велосипеді, та навіть за бажанням плисти на байдарці. Суспільство не відмовиться від доступного транспорту, але певний рівень фізичного навантаження разом з гарним проводженням часу може бути легко вбудований в систему.
Те саме можна сказати і про мотивацію до праці. Для початку, треба позбутися монотонної праці у всіх сферах, крім тих, де використовується креативне мислення. Люди отримають можливість реалізувати себе, отримати нові знання, які дійсно цікаві для них, а не такі, що потребує успішна кар’єра. Людина буде мотивована тим, що її робота приносить справжню користь для суспільства і працює на майбутнє кожної людини. Шлях розвитку – це завжди нові завдання, які цікаво та корисно вирішувати.
Навіть сьогодні, в умовах нестерпної капіталістичної системи, люди знаходять в собі сили та причини для добровільної роботи. Звісно, будуть такі, хто припинить працювати, захоче отримати якнайбільше товарів та послуг та сидіти вдома на дивані. Але цей етап також буде пройденим. Люди зрозуміють, що суспільство повністю змінилося (якщо вони були учасниками минулого), тому й вони мають змінити пріоритети, переглянути свої власні цінності, роздивитись нові можливості та перспективи. Так, це важкий та тривалий процес, але результат буде вражаючим. Власне, що вже говорити про тих людей, які будуть народжуватися в новому суспільстві – вони не будуть знати, що таке нестача їжі, відсутність можливості отримати те чи інше знання, не будуть знати, що таке конфлікти та війни між країнами. Тому що їм це не потрібно.
Врешті-решт, від самого початку в людині немає нічого, крім генетичної схильності до певної структури тіла, кольору волосся, очей та іншого. Цінності та відома усім «особистість» формується навколишнім середовищем. Якщо вас виховає плем’я на якомусь острові, де ходити голим є цілком нормально, то ви не будете дивитись на кожну особу протилежної статі з жаданням. Лише суспільні упередження та нездатність задоволення потреб формує вбивць та злочинців. Всю історію людство жило в умовах дефіциту, тому що накопичення ресурсів завжди було необхідною справою. Але це не природньо. Якщо завтра з неба будуть сипатись гроші, то люди почнуть забивати ними свої домівки та квартири. А якщо це грошовий дощ буде йти весь рік, то гроші перетворяться в сміття. Так було з алюмінієм: раніше він був доступний лише для королів, а зараз він є на кожному звалищі.
Тому сенс нового світоустрою в тому, щоб нічого не було обмеженим, ні в чому люди не відчували дефіцит. Не буде цін та обмеженого виробництва, не буде черг, розпродаж та дешевих підробок. Не потрібно буде нічого красти або складувати без використання.
Людство може забезпечити високий рівень життя для всіх народів – для цього існують усі ресурси, розробки та винаходи. Достатньо лише об’єднати свої зусилля та починати ставитися до нашої планети, як до рідного дому для всього людства. Наш потенціал не знає меж. Ми можемо припинити деструктивний шлях розвитку і зосередитись на тому, що для нас дійсно важливо. Це те, заради чого хочеться жити. Це такі утопії, що за допомогою людини перетворюються в реальність. Так, для людини, що міркує і розуміє складність усіх сучасних процесів в житті це не обнадійлива ідея. Але, як сказав Жак Фреско, якщо ми нічого не зробимо, то нічого і не відбудеться.
Подорож довжиною у життя
Ми сидимо в просторій аудиторії і пишемо під диктовку чергову лекцію. Викладач читає сухий матеріал, який йому абсолютно нецікавий. Я завжди задавався питанням про те, що ховають такі люди всередині себе і що взагалі являє собою їхнє життя? Які обставини призвели до того, що він – людина років п'ятдесяти, читає речення, немов механічний прилад, що виконує одну і ту саму дію. Те, чому ми сидимо в аудиторії і з подивом зиркаємо один на одного ще можна пояснити – мовляв, люди ще не сформовані, які не знають нічого про життя, сподіваємося щось відшукати серед парт, стін і стільців. Але людина, яка прожила багато років і все заради того, щоб стояти біля дошки і нецікаво читати предмет нецікавим людям, та й ще самим нецікавим способом? Ми всі чогось опиняємося там, де не хотіли бути.
Наші бажання постійно змінюються, наші цінності все життя формуються і втрачають власне значення. Наші потреби з кожним роком зростають все швидше, тоді як результат від їх задоволення з кожним роком все менш помітний. Світ змінюється, особливо під впливом виробництва і нових технологій. Ми обговорюємо інновації з натхненням, не замислюючись про результати впровадження подібних інновацій. Ми радіємо перемогам улюбленої команди більше, ніж своїм власним. Ми вважаємо за краще не боротися з проблемою, а звикати жити з нею заново.
Ми робимо лише те, що нам дозволено в рамках нашої країни, соціальної групи, можливостей і обставин. Ми навчилися знати всьому ціну, але нам все важче знаходити в цьому світі справжні почуття, емоції і, найголовніше, справжніх людей. Наше століття – століття прогресу, коли нічого не знаходиться в статичному положенні, крім окремої людини. Наші цінності намагаються наздогнати за цим прогресом, постійно деформуючись, постійно підлаштовуючись під зовнішні подразники.
Чи є сенс в тому, щоб описувати реальність? Куди цікавіше фантастичні романи чи оповідання про Середзем'я. Але я завжди хотів стати письменником. Головне, щоб мені було про що сказати і люди читали і розуміли мене. Сучасний світ інтернету і миттєвих повідомлень дозволяє будь-якій людині висловити свої думки. Напевно, ми всі – письменники XXI століття. З одних листувань в соціальних мережах можна писати романи. Чи є сенс бути письменником і хто це взагалі такий? Чи змінюють слова наш світ? Я вірю, що змінюють. А письменник – це архіваріус даності. Це той самий розумник, який сидить на першій парті і конспектує все, що говорить вчитель. З розумником ніхто не дружить, він взагалі може виявитися не дуже хорошою людиною. Але його згадують, коли приходить час писати контрольну роботу.
Сьогодні ми вважаємо божевільними тих, хто бажає втілювати в реальність утопії. Сьогодні ми боїмося і навіть засуджуємо подібний хід подій – ніби життя стане нудним або просто нестерпним. По-моєму, справжня «нестерпність» в тому – чим саме в даний момент ми всі займаємося. Бути активним учасником сучасної реальності вкрай непросто, а намагатися описати все це – і зовсім невдячне заняття. Але я не хочу, щоб наше життя повністю перетворилося в імітацію. Я не хочу, щоб студенти займалися безцільними розрахунками і писали курсові роботи лише для того, щоб в комірчині викладач складав їх одну до одної. І я не хочу, щоб всі ті проблеми, які у нас є і які ми можемо вирішити – залишалися невирішеними.
Своєю роботою я хотів зробити що-небудь дійсно корисне. Сподіваюся, що у мене вийшло. Сподіваюся, що наша подорож довжиною в життя – з усіма особливостями у вигляді балансів, економік, банкірів, рекламних плакатів, героїв і антигероїв, виявиться успішною. І рано чи пізно ми зрозуміємо, в чому дійсно потребуємо і що нам абсолютно не потрібно – для звичайного тлумачення поняття щастя, для цікавого і захоплюючого життя, для вдосконалення, реалізації та натхнення.
ЛІТЕРАТУРА
1. Х.-Д. Чанг «Як влаштована економіка» / © Переклад на російську мову, видання російською мовою, оформлення. ТОВ «Манн, Іванов і Фербер», 2015
Поделиться книгой: