Сьогоднi капiтан Iмпет був у пiднесеному настрої: задум, пiдтриманий на колоквiумi, пускає корiння. Звiдусiль, де працюють пошуковi групи (у бiльшостi з них по два чоловiки) надходять добрi вiстi. От лише Маг не хоче поступатися. Та ще й Кепi з її "рацiональною" фiлософiєю життя. А ситуацiя рiзко змiнилася: свiтило стискується - за останню декаду його дiаметр зменшився майже на двадцять дев'ять кiлометрiв.

Обличчя капiтанове насупилось, вiн провiв долонею по русявому волоссю, пiдвiвся i вiдiйшов од свiтловодної кулi до вiдчиненого вiкна. Подих повiтряного океану приємно освiжав. Центральне Свiтило котилося на захiд. Ген-ген, аж на обрiї, у синьому серпанку ледь маячить смужечка гiр. Тепле вiдчуття наповнило груди: рiдна планета... Тодi, коли в аварiйнiй ситуацiї вони знайшли тут порятунок, вона була чужою, незнайомою. А тепер стала рiдною... Як? Чому? Може, тому, що майже за всiма своїми параметрами вона схожа па їхню далеку, тепер уже назавжди втрачену, праматiр? Чи просто людина в силу iнерцiї звикає до нових обставин життя? Як би там не було, капiтан спостерiг, що цей психологiчний злам стався - планета прийняла їх, а вони - планету. I вчасно: вони врятують її вiд загибелi...

У пам'ятi капiтана Iмпета залишилися спогади про iсторичнi подiї, здебiльшого - трагiчнi, що сталися там, на прабатькiвщинi. Тут, певне, все буде iнакше, ресурсiв незрiвняно бiльше, отже й цивiлiзацiя розвиватиметься швидше. Якби тiльки пощастило причалити до стацiонарної зiрки! Але Маг нiяк не може збагнути ситуацiї, вiдмовляє у робочiй силi. Тут його не обiйдеш... Упертий дiд. Боїться? Чи просто нiчого не розумiє?

Раптом до капiтана долетiли звуки рiжкiв. Далекi й близькi, вони то знiмалися до високостi, то згасали десь унизу, за обрiєм. Зайшла Кенi, по її обличчю вiн побачив: щось сталося.

- Чуєш? То Маг скликає племена...

- Що ж надумав цей невiглас?

Кенi пiдiйшла до Iмпета впритул, поклала руку йому на плече, промовила заспокiйливо:

- Не треба дратуватися, любий. Бачиш, у нього зовсiм iнший погляд на свiт, а ти не хочеш на це зважати.

- Ну чого ж? Хiба мало ми змарнували часу, а особливо ти?

- Не втрачай терпiння, - лагiдно сказала Кенi. - Вся природа для нього одухотворена, старий годинами сидить пiд гiллястим дубом, вслухаючись у шелестiння листя, силкуючись зрозумiти вiщу мову дерева.

- Ну й що, розшифрував? - У голосi капiтана чулася iронiя.

- Звичайно, на те ж вiн i Маг, щоб розумiти мову дерев, птахiв, звiрiв. Свiтанок цивiлiзацiї. Хiба нашi пращури не так само...

- Ти хочеш пофiлософствувати, - сказав капiтан, вмикаючи кулю свiтловода. - Може, краще на прогулянцi, коли мене змiнять на посту?

- Я хочу тебе застерегти: Маг щось задумав, ходить похмурий, то вiдводить очi, то раптом зиркає зухвало. Може, треба вжити заходiв для нашої безпеки?

- Перебiльшуєш, Кенi. В могутностi "прихiдцiв з неба" вiн давно вже пересвiдчився.

Куля свiтловода, досi наповнена бiлястим туманом, прозорiшала, в нiй усе чiткiше проступали обриси навколишнього: стежки в густiй травi, лiс, Обсерваторна гора з кам'яними сходами.

- А он i той дуб, - сказала з якимось острахом Кенi, - бачиш, туди стiкаються люди...

Iмпет уже й сам помiтив чимало напiвголих, зарослих чоловiкiв, що скупчилися на узлiссi. До них приєднувались усе новi й новi постатi, нiби виникали з повiтря.

- Отой пiдлiток, то Магiв син?

Кенi поглянула на кулю:

- Ага, це Дан, поглянь - у нього в руках звiрятко.

- Мабуть, упiймав кошеня. - Каштан сфокусував зображення. - Так i є, це буде перший приручений тут кiт.

- Та вони вже давно приручають тварин, - докинула Кенi. - О, прошкує до нашого будинку.

- Певне, хоче показати Вадовi.

Зненацька на узлiссi почався рух. Кiлька чоловiкiв стали кружка, мов у танцi. Потiм, коли Маг змахнув бiлою кам'яною дощечкою, взялися виривати траву, дерев'яними копачками зiскрiбати землю. Незабаром з'явилося заглиблення, схоже на чорну тарiль дiаметром у кiлька метрiв.

- Що вони роблять? - не вiдриваючи погляду вiд кулi, обiзвалась Кенi.

- Мабуть, якесь ритуальне дiйство. Побачимо.

Тим часом iншi чоловiки носили каменi - округлi, завбiльшки з голову. Тими каменями вони вимостили "тарiль", а тодi накрили сухим гiлляччям i зеленим хмизом. Коли таким робом приготування були закiнченi, всi трохи вiдiйшли i сiли на травi. Маг, узявши двi сухi палички, почав терти, видобуваючи вогонь.

- Може, кинути їм пучок променiв? - усмiхнувся Iмпет. - А то в нього трохи застарiла технологiя.

- Не втручайся, - спохмурнiла Кенi.

Нарештi Маг запалив багаття. Сизий димок пiднявся над хмизом саме тодi, коли зайшло Свiтило. Незабаром полум'я затанцювало над усiєю "тарiллю", люди вiдсунулися подалi - в сутiнки, один лише Маг лишився сидiти вiч-на-вiч iз Духом Вогню. У свiтну кулю було добре видно, як тремтять вiдблиски вогню на його сухорлявому обличчi, як ворушаться старечi губи: вiн щось говорив Духовi Вогню, мабуть, благав його, умовляв допомогти, бо i мiмiка, i жести рук, i похитування корпусу виражали упокорення. Нi погроз, нi найменшого залякування!

Багаття палало цiлiсiньку нiч, i десь передсвiтом тишу розкололи лункi вибухи - то вiд жару трiскалось камiння. Першi променi Свiтила позолотили верхiвки дерев, i тодi пролунав рiзкий звук рiжка, будячи сонних. Майже всi "прихiдцi з неба" вже були на ногах, а Кенi та Iмпет чи не найпершi. Вони вже знали, що зараз вiдбудеться ритуал на догоду Духовi Вогню, i поспiшили на узлiсся.

Видовище було вражаюче. До "тарiлi", що пашiла жаром, пiдiйшов невеликий гурт босих i майже голих чоловiкiв, стегна яких були прикритi свiжим листям iз рiзних дерев. На мить вони зупинились, Маг кинув кiлька зелених гiллячок на камiння i змахнув рукою. Присутнi спокiйно, без вагання рушили на "тарiль", один за одним ходили по колу, ступаючи на розпечене камiння.

- Божевiльнi! - iз жахом прошепотiла Кенi.

Тим часом старий Маг почав кидати на "тарiль" зелене листя - його жмутами подавали дiти. Задимiло, зашипiло, - наче пiд ногами виконавцiв ритуалу звивалися гадюки. Картина одразу змiнилася: учасники "ходiння по вогню" взялися за руки i почали танцювати, щось вигукуючи. А потiм, узявши в дiтей невеликi дерев'янi дзбани, почали чимось поливати камiння, затим усю "тарiль" засипали землею. Оговтавшись, Кенi пiдiйшла до них, оглянула кожного, але нi в кого - найменшого опiку! Наче вони й не ступали на розжарене камiння.

Iмпет наблизився до Мага. Старий випростався i наче повищав, очi йому сухо блищали, i важко було визначити, чого в них було бiльше: лютої затятостi чи торжества. Капiтан, не вiдводячи погляду вiд Магових палаючих зiниць, поцiкавився, коли чекати допомоги, адже треба вести землянi роботи.

- Я питав Духа Лiсу, - урочисто вiдповiв Маг, - i вiн загадав благати Духа Вогню. Ти бачив, як Дух Вогню ласував камiнням, чув, як воно трiщало в його зубах?

- Нам давно вiдомо, що вогонь зажерливий, - промовив капiтан, спохмурнiвши, - але ми втрачаємо час. Центральне Свiтило покарає усiх за таке зволiкання. Треба негайно розпочинати роботу.

Маг прискалив око, i капiтановi на мить здалося: старий наскрiзь пройнятий отим жаром, що жеврiв тут усю нiч.

- Дух Вогню наказав: син мiй - Дан - мусить вiдправитися до самого Духа Свiтила!

- Як це? - здивувався капiтан.

- Його перенесе дротик. Дан дiзнається про все. Вернеться з мандрiвки стане на моє мiсце, буде Магом.

- А коли не повернеться?

- Якщо Дух Свiтила залишить його в себе, нам не випадає переходити до iншого Свiтила. Все буде, як було.

- Ти сказав - дротик. Як вiн його перенесе? Вiн же летить недалеко.

- Дротик випустить дух, той полине вгору.

- А чому саме Дан?

- Так звелiв Дух Вогню.

Старий знову прискалив око, i капiтана обпалив хижий погляд.

Бiльше не питав нi про що. Хитнувши головою, поспiшив до себе.

- Бачиш, бачиш, яке звiрятко подарував Дан? - Малий Бад з розгону обхопив батька рученятами.- Зловив у хащах! Вiн ще ввечерi принiс...

Дан, опецькуватий пiдлiток, сидячи навпочiпки на пiдлозi, погладжував пухнасте кошеня по спинi.

- Це з тих, що полюють на зовсiм маленьких, - сказав, поглянувши на капiтапа.

- Я знаю, це - кошенятко, з нього виросте великий кiт.

- А можна, хай вiн у нас живе? - з надiєю в голосi попросив Бад.

- Нехай. Годуватимеш, вiн i звикне. Це буде наш перший приручений кiт.

Пiдiйшла Кенi - обличчя схвильоване, в очах тривога.

- Дан приречений,- прошепотiла, озирнувшись на хлопчикiв, що вовтузились з кошенятком. - Я не сподiвалася, що старий такий пiдступний i жорстокий.

- Я знаю про його намiри, - зiтхнув Iмпет. - Дикiсть, звичайно, але...

- Якi можуть бути "але", якi вагання? - Кенi насупила брови. - Треба вiдвернути це ритуальне вбивство хлопця.

Капiтан пiдiйшов до Дана.

- Ти вже знаєш, куди тебе хочуть послати?

- До самого Духа Свiтила! - юне лице засяяло радiстю.

- I тобi не страшно?

- Страшнувато, - похнюпився Дан. - Зате, як повернуся, - буду Магом!

- Ох ти... - захоплено вигукнув Бад. - Невже станеш Магом?

- Так.

- А навiщо це тобi? - подивився йому в вiчi капiтан.

- Мага всi мисливцi слухаються. Я поведу їх уполювати величезного мамута.

- Полювання - це добре, але потрiбно ще й працювати.

- Мисливцi полюють, працювати не вмiють.

- Ми навчимо, Дане. - Капiтан по-батькiвському поплескав хлопця по плечу. - I разом збудуємо таке... що зрушить планету, перекотить її до iншого Свiтила...

Зазвучав рiжок - тягуче, тривожно. Наче якесь невидиме звукове ласо звивалося в повiтрi. Дан стрепенувся, мить постояв, прислухаючись, а тодi кинувся до виходу.

- Мисливцi збираються! - гукнув, оглянувшись у дверях, i зник. Той вигук збудив тривогу, передчуття бiди. Навiть малий Бад занепокоївся, облишив кошеня i дослухався, про що так швидко говорили батько з мамою.

...Мисливцi стоять великим пiвколом, чатуючи лiс, наче з його хащ от-от має вибiгти якийсь лютий звiр. Обличчям до них пiд крислатим дубом стоїть Маг, Iз шиї звисають магiчнi разки зубiв, костяних кружалець, на широкому поясi телiпаються висушенi дзьобастi голови птахiв.

Деякий час i мисливцi, i Маг стоять непорушно, за ними стежать - не змигнуть - сотнi, а може, й тисячi очей одноплемiнникiв. "Прибульцi з неба" теж тут - вони нiколи не бачили такого ритуального дiйства. Кенi - в бiлому халатi, обома руками тримає перед себе чималу скриньку. Бiля неї колеги з медичного сектора: двi стрункi дiвчини i широкоплечий, з бородою чоловiк.

Раптом тишу прорiзав рiзкий скрик Мага. Загупали удари кийкiв об землю, i з лiсу вибiг Дан. Майже голий, тiльки спiдничка з листя прикривала стан, вiн бiг, як молодий олень, викидаючи ноги вперед. Кенi побачила, як один з мисливцiв, що стояли довкруж, пiднiс угору засмаглу руку, в якiй гостро зблиснув дротик. Хлопець, наче спiткнувшись, повiльно падає на траву... До нього, мов шулiка, пiдбiг старий Маг, схилився над ним, прикривши своїм одягом, щось вигукнув, i раптом з-пiд його кiстлявої руки випурхнув птах, шугнув у високостi. Той птах прикував до себе погляди присутнiх: то ж полетiв дух забитого - далеко, аж до Свiтила...

Лише "прибульцi з неба" не проводжали птаха очима. Кенi, а за нею й колеги, що були напоготовi, кинулись до забитого. Кенi так нервувала, що в неї тремтiли руки, дрож проймав усе тiло.

- Тепер вiдступiться, шановний. - Бородатий хiрург вiдтiснив Мага вiд розпростертого на травi Дана. - Ви свою справу зробили... - I до Кенi: - Тут почнемо?

- Тут. Швидше, швидше! - Руки її вже масували ще теплi хлопцевi груди. - Кисневу маску!

Маг, знову, сiвши пiд облюбованим дубом, похмуро спостерiгав за чаклуванням "прибульцiв з неба". Вже шкодував, що погодився на їхню спробу повернути малого з тих мандрiв, з яких ще нiхто не повертався. Ну, та поки що це не затримує їхнього обряду, мисливцi ще зносять сухе гiлляччя, жiнки вичавлюють iз ягiд горючий сiк, останки Дана запалають на багаттi, тодi нiхто не загрожуватиме посiсти мiсце старого Мага. А прибульцi скоро втихомиряться.

Нараз його мов шпигонуло - рiзко пiдвiв голову, обiперся руками об корiння старого дуба, наче збирався встати. Невже Дановi груди зворухнулися?! Неймовiрно. Це йому здалося. Зиркнув на купу сухого гiлля над камiнням - треба ще, ще, носять поволi. А тi - пiдводять Дана. Хлопець розплющує очi. Повернувся звiдти? Мана! Дротик стримiв у самiсiнькому серцi!

Маг схопився, як ошпарений, але тут же оговтався, змусив себе рухатися статечно, хоч у ногах несподiвано з'явилась слабiсть i дрижали колiна. Та для капiтана - головного серед "прибульцiв з неба" - це було непомiтно. Видати хвилювання старого могло тiльки часте дихання, упоратися з яким нiяк не вдавалось.

Доки Маг скрадався, Дан пiдвiвся на повен зрiст i став на ноги, пiдтримуваний з одного боку дiвчиною в бiлому, з другого - бороданем.

- Це новий Маг, - сказав капiтан, коли старий пiдiйшов, невiдривно дивлячись на Дана повними жаху очима. Капiтанової реплiки наче не чув, тiльки пересмикнулось сухорляве обличчя. Рiзко спитав сина:

- Що сказав тобi Дух Свiтила?

- У нього чорне сердите око, - ще слабким голосом промовив Дан. Гнiвається. Звелiв забиратись далеко.

Старий метнув погляд на капiтана, нiби дротик, i обидва зрозумiли один одного: вiднинi i назавжди вони - непримиреннi вороги!

Маг почав скидати свої магiчнi обладунки i вiшати на шию Дановi, проте вiддав ледь половину. Мовчки повернувся i пiшов у хащi. За ним посунули старшi мисливцi. А молодi з веселими вигуками оточили Дана.

Хронiка, записана в iнформаторiї

"Клiмат у пiвнiчних широтах суворiшає буквально на очах. Снiговi бурi почастiшали, подовшали, температура повiтря неухильно знижується. Вище 70-ї паралелi спостерiгається утворення численних центрiв обледенiння, iнтенсивне поширення (на пiвдень) i з'єднання криги в тисячокiлометровi фронти. Автохтони перекочовують на пiвдень, втрат майже немає. Iнша картина з фауною - важкi й неповороткi крупнi звiрi, яких рiзке похолодання застало зненацька, загинули у великiй кiлькостi..."

"Сповiщаємо про смерть Iнвестигатора. Цього вiтряного дня вiн замiрював добове потовщення льодовика, небезпечно наблизився до самiсiнького краю, пiдсковзнувся i впав з крижаної стiни висотою 37 м. Знизу був товстий снiжний покрив, що пом'якшило удар, але при падiннi роздерся скафандр, i хоч допомога приспiла не бiльше, як за 6-7 хвилин, Iнвестигатор загинув од холоду..."

"Iнтенсивнiсть радiацiї Центрального Свiтила почала несподiвано падати стрибкоподiбно, що може призвести до катастрофи уже ближчим часом. Запуск штучного свiтила необхiдно прискорити, iнакше - обледенiння сягне екватора..."

"Подих крижаного панцира, що суне вiд полюсiв, уже вiдчувається i тут, у зонi екватора. Мисливськi племена, якi ранiше ледь прикривали тiло широким листям, почали надягати звiринi шкури. Вечорами грiються бiля вогнищ".

"Запуск штучного свiтила. Натовп цiкавих, що тiснилися навколо гравiтацiйної пращi, бажаючи побачити обряд "прибульцiв з неба", мало не перешкодив його здiйсненню. З великими труднощами вдалося вчасно вивести їх iз небезпечної зони.

Згiдно з розрахунками, праща, нейтралiзуючи тяжiння, викинула на задану орбiту кулю дiаметром 9 метрiв - свiтило, яке ще треба "запалити". Його тепла мусить вистачити якраз на той час, доки планета разом з ним перекотиться до визначеної стацiонарної зорi".

"Старий Маг застерiг Iмпета, щоб той не "викрадав Центрального Свiтила". Юний Маг iз захопленням вивчає технiку "прибульцiв з неба" i в усьому пiдтримує капiтана. Без його допомоги годi було б i думати про здiйснення проекту перемiщення планети. Не одна сотня юнакiв за велiнням свого вождя пiд керiвництвом iнженерiв i вчених видобуває руду, вчиться працювати на ливарних установках, у печерi, де намiчено встановити устаткування за проектом "Гравiтацiйна хвиля".

"У день "оживлення" штучного свiтила навколо Обсерваторної гори зiйшлася тьма-тьмуща автохтонiв не лише з ближнiх, а й з вiддалених мисливських ареалiв. У них поки що немає нiяких технiчних засобiв зв'язку, проте iнформацiю одержали вчасно. Незрозумiло тiльки, чого надумали примандрувати до нашого Центру, адже спалах можна спостерiгати з будь-якої точки цiєї пiвкулi. Знову довелося докласти великих зусиль, щоб не пустити їх на Обсерваторну гору, звiдки провадилось iнтенсивне опромiнювання штучного свiтила часточками високих енергiй. Процес вимагав надзвичайно точного контролю, бо найменша похибка могла призвести до вибуху. Та ось штучне свiтило почало жеврiти, яскравiти i, нарештi, засяяло слiпучим свiтлом. На планету ринули новi потоки свiтла i тепла".

"Просування льодовикiв як з пiвночi, так i з пiвдня припинилося. Температурна карта стабiлiзується".

"Пiд час випробування невеликої фiзичної моделi за проектом "Гравiтацiйна хвиля" сталася аварiя, i капiтан Iмпет мало не втратив праву руку, якою вмикав пусковий механiзм. Обiйшлося переломом передплiччя. Лiкування проходить нормально. В модель доводиться вносити змiни. "Синцi теж рухають науку вперед", - жартує Iмпет, удосконалюючи схему".