Помоги проекту - поделись книгой:
Становище на Вкраїні дуже й дуже сумне. Напевно ти читав у часописах про голод. Запоріжжа, Одещина, Катеринославщина, Херсонщина – це цілковитий жах. В газетах не перебільшено. Поїли собак, котів. Трапляються випадки людожерства. Гине десятки тисяч люду. Не можна, звичайно, описати всього того страхіття, що твориться. Треба бити в дзвони, бо самі ми не врятуємося тут. Я не знаю, чого закордон нічого не робить. Кинути треба всякі політичні симпатії й антипатії і рятувати людей. Невже поглухли всі там, що не чують наших тут зойків. Ми маємо відомости про промови Нансенові в Манчестері й по инших місцях про голод на Надволжі. Все це правда. У південній Україні друге Надволжя. А вони там балакають.
Ти пишеш, щоб дати тобі список учених, письменників і т. п., щоб допомогти їм. Всім треба допомагати. Всі недоїдають. Зерна треба для засіву, бо коли навесні не обсіємося, всі погинемо. З України кладовище залишиться. Треба кричати, писати, говорити, щоб допомогти.
В Київі Кримський, Тутковський, Зеров, Тичина, Алешко і багато інших. В Харкові Хоткевич, Багалій, Сумцов, Алчевська… Та хіба можна всіх перелічити…
Ну, що ж тобі ще написати? Хіба про автокефалію. Шириться, брат, рух цей на Вкраїні. Багато потім боротьби буде з клерикалізмом. Грицько Дем’янович на єпископа висвятився. Єрещенко так саме. Липківський за митрополита… Усі в святі лізуть.
№ 9 «Б. П.» я читав. Сумно, брат. Розумію, звичайно, що там усі ви у власнім соку варитеся. Вилаяти треба вас усіх там. Чого гризтись? Шкідливо й недоцільно. Все це перемелеться, гадаю. Тебе особливо слід вилаяти за статтю. Навіщо це все? Адже ж реальної користи нікоторої, а неприємний присмак залишається… Твоя, звичайно, це справа, але озиратися іноді треба, бо написаного гумкою не зітреш.
А щодо чешки, так чого ж?! Валяй! Якщо тікатимеш, заховаю тут, так що не знайде. Плоди чешинят.
13. III.
От тобі тут прикладаю мірку на Ляльчини черевики. Тут Соня додає ще одну мірку, ще на одні черевики – менші – це вже як ти соблаговолиш.
А чого ти ото не думаєш повертатися? Ти, брат, кинь. Повернешся ж колись. Всі повернуться. А я вже за тобою скучив сильно.
Щодо книжок, так… до чого ж ти був би хороший, якби вислав мені дещо. Особливо мені потрібно Винниченкові «Відр[одження] Націй» і Христюкова «Матеріяли». Я ж не кинув думки написати дещо з Історії Укр[аїнської] Революції, а матеріялів нема, ніякісіньких.
Прохав я про це й Ніну, і Шт[ефана], але не знаю, чи вишлють.
Щодо речей для мене, то, звичайно, дещо мені потрібно дуже. О, ще пришли пар зо 2 панчох жіночих (це для жінки), а для мене бритву. Буду поки що голиться, а як не приїдеш, то заріжусь.
Добре було б, як би прислав піяніно, або хоч концертовий рояль. Запакуй там одразу вже 2 корові, сім пар волів, трактора (город копати) і одного цапа, бо думаю козу купувати.
Сьогодні в мене жалоба. Кіт щиглика ззів. Є в мене курка. Вона несеться. Чого й тобі бажаю: несись… на Вкраїну. Є й півень, але він не несеться.
Бувай, голубе, здоров. Цілую міцно. Павло.
[Дописка на берегах листа]:
Пиши. Пакунки посилай або на «Вісти», або додому.
Вітай усіх. Мухіна й Остаповича особливо. Юрко й В. С. вітають.
Згадую «Тр. Гром» «с особенним удовольствієм».
5/ гр-н ГУБЕНКО Павел Михайлович, 33 лет, проживает в д. № 12, кв. 5 по Б.-Гончаровской ул., он журналист, псевдоним его «Остап Вишня». Происходит из граждан села Грунь, Тамбовской губ. При нем жена Елена Петровна, каковая в конце июня уехала к родным в Московскую губ. «Остап Вишня», беспартийный.
30.І.22 р.
Харків
Здоров, «дорогой брат»!
Пишу нашвидку, бо завтра [т. Штефан – густо закреслене прізвище] їде.
Я в Харкові. Працюю у «Вістях». Ще не вільний. Маю дружину – харків’янку. Соня живе поки що в Ізюмі – Карабай там лікарем. Його вже звільнено зовсім. Там і Ляля. Живеться їм скрутно. Оце недавно була Соня у мене. Переїздить думають до Харкова у Червоний Хрест. «Тесть» твій (Садовий) у Харкові. Він служить завхозом в маєткові ВУЦВКа. Живе тут з родиною, крім Валер’яна, що залишився вдома. Від твоїх з [копалень] нічого не маю, хоч і запитував їх. Від своїх так саме. Маю зв’язок з Василем. Він у Ростові в Центросоюзі працює. Має ще й сина Юрка.
В Київі по старому бідують. Тося жива і всі з нею. Листуюсь із ними.
Книгоспілка відновлюється зараз у Харкові. А. М. Полонський – приїхав регіструвати статута.
Валя вийшла заміж. Оце недавно написала мені – pardon’у просить.
Ляля хворала на тиф. Тепер одужала.
В Київі не був я.
Скучив за тобою. Цілую. Твій Павло.
Харків. «Вісти». Пиши. Листи доходять…
Антоніна Миновна у Варшаві в Укр. Місії. Адреса її – Hotel Viktoria.
Ну, бувай здоров.
Павло.
7. VII.922 року
Харків
Дорогий Миколо.
Я писав тобі – не знаю, чому ти не дістав нічого. Оце й позавчора послав тобі листівку, що ти був прислав з оплаченою відповіддю. Листи твої я діставав.
Речі для Ляльки через Феденка одержав. Малі черевики: довелося продати. Лялька дуже виросла, ногу має велику. Так що коли висилатимеш, купуй черевики так приблизно на 10 років.
Ти пишеш, що послав багато посилок. Раніш ти писав, що вислав дві. Одну одержали. Очевидно другу – з справжньою адресою (В. Гончарівка, 12, 5), а ту, що на 13, Гон[чарівка], 13 (помилкову) не одержав. І не було її й у Нансена, бо я справлявся. Інших ніяких посилок не було.
У Соні сухоти. Становище її дуже серйозне. Лікарі кажуть, що процес захопив цілу ліву легеню і частину правої. Ввесь час піднесена температура. Вона бадьориться, але… Виїхала оце до Святих Гір в санаторію. Лялька в Харкові – здорова. Не подобається мені, по правді казавши, Ляльчине становище. Уваги б до неї треба більше. Вчити треба вже, а вона нічого з цього боку не робить.
Антоніна Миновна в Харкові. Працює в Черв[оному] Хр[есті] – завідує харчпунктом. Драм нема.
З дому не маю жодних звісток. Від Катерини вже місяців 8 – ні чутки. Оце написав до всіх наказа сповістити, що робиться скрізь.
На Тройцю з Ростова приїхала Валя. В них там драма. Розходяться чи що. Валя обвинувачує Василя – скакає ніби в гречку. І кудись ніби вскочив серьйозно.
Від твоїх не маю нічого. Заїздив був до мене фельдшер з Лозово-Павлівки – місяців зо три тому з листом од Дмитра. Дмитро живе добре з матер[іального] боку. Я йому все докладно відповів і написав, але після того мовчать. Здається, там усе гаразд.
Я в Харкові і нема просвітку – коли вже звідси виберусь. Працюю там же. Матеріяльно нічого. Чи бачив там «Червоний Перець»? Там можеш вичитати крім Грунського ще й Остапа Вишню, ще й Агронома, ще й Публія Козоцапського. Один у 5 особах. Мене не задовольняє. Нема радощів творчих. <За>жимаєш. Стимулів мало. [Дамці – нерозб. –
Родинне життя зле. Власне з зовнішнього боку все «благополучно». Навіть надто. Рожева водиця. Не те гадалося. Не в свій город утелющився. Кубла хотять тихого, спокійного з колисками. Дуже, брат, ніжно все. Сильно люблять… Щоб удома, та щоб укупі, та щоб хвиль жодних.
«А он, нещасний, іщет бурі». Ну, й леле. Зовнішнє, я ж кажу, просто тобі рай. А в душі рве. Незадоволення. Та так увесь час гадається: «Ой, дремену! Ой, майну!!»
Половина увесь час підхвалюють. Тепер живуть на селі під Харковом. Малярія в них. Все це, звичайно, від Бога, але чи від того легче мені?! Розум каже, що треба терпіти, треба коритися, бо хто винен, що в крові праслюдія завелася, а душа хвоста задира. І як яка-небудь інша душа, не дай Бог, скаже «ґедзззз!!» – ударю, брат, вистрибом, як молодий бузівок, на розпач тьощ, шуринів та інших осіб, що оточують тіло моє бренноє. А душі такі витикаються…
Драмою воняє. Іменно – воняє, бо пахучої мабуть не вдерем.
Книгоспілка. Справа стоїть так. Центри кооперативні ухвалили утворити кооперативне пайове видавництво, яке й буде двигать видавничу справу. Це, значить, Вукопспілка, Українкустарспілка і Сільський Господар. Книг[оспіл]ка стара не відновлюється. Майно все у Вукопс[пілці] і перейде до нового т[оварист]ва як пай. Це проект, що ніби вже принципово ухвалений. Має бути невдовзі зорганізоване оргбюро. Фед[ір] Мих[айлович] був увесь час у Харкові з приводу цього і мабуть (так мені здається), увійде в правління цього т[оварист]ва. Подробиць ще не знаю. Тепер він виїхав з Харкова, а я був на селі оце два тижні, так що остаточно й не знаю, що й як. Іван Костьович на такім стані, як ми були з тобою в жовтні та листопаді 1920 року. [Семко] так само. Стас у Харкові «управдєл» Сільськ[ого] Господаря. Хлопці, Вс[еволод], Люд, Юрко в Харкові. І Чеч[ель], і Жук, і Залізн[як] у Харкові. Назар в Київі – здорові всі. Люд тимчасово живе в мене. Він за директора «Руху». «Рух» поволі відживає.
Товариші всі вітають. Вітай од мене всіх: і Микиту Юхимовича [Шаповала], і Папашу поцілуєш в ручку (синовнім) і Мухина, і Остаповича. Мик[иту] Юхимовича подякуй за його «Рев[олюційний] Соціялізм». Такої книжки ще в нас не було. Читається з захопленням. Для мас це, по мойому, Євангелія…
Пиши. Цілую тебе. Не сердься, що не діставав листів, бо я тебе «крєпко, серйозно й глубоко» люблю, хоч ти й брат мій.
Павло.
По словам Лызанивского ГУБЕНКО Павло был арестован с ними, но освобожден до суда и не фигурировал в процессе УПСР. Служит он в газете «Вісті». «ГУБЕНКО знал Хоруженко и когда она хотела устроиться на квартиру к жене Голубовича, он сказал ей: «Вы знаете меня, а я знаю Вас».
Встреча Нового года была у ГУБЕНКО, где по словам сына ЛЫЗАНИВСКОГО было очень весело. Там были Владимир ЗАЛИЗНЯК, ГОЛУБОВИЧ, Николай Михайлович.
ГОЛУБОВИЧ поднимал большую рюмку и все гости кричали и пили.
По словам сына ЛЫЗАНИВСКОГО в воскресенье вечером они были у ГУБЕНКО, где были ЗАЛИЗНЯК, ГОЛУБОВИЧ и др. ГОЛУБОВИЧ его качал, целовал и сказал отцу, что когда-нибудь он – сын – будет великим человеком, таким как и его отец.
В пятницу вечером ЛЫЗАНИВСКИЙ был у ГУБЕНКО на Конторской.
11/2 у ЛЫЗАНИВСКОГО был ГУБЕНКО, пришедший в 7 час. веч. с черного хода и просидевший почти до 12 час. ночи.
23/2 ЛЫЗАНИВСКИЙ был у ГУБЕНКО, где были ЯРОСЛАВ, ГОЛУБОВИЧ, ЗАЛИЗНЯК
Пришли они домой около 12 час. ночи.
10/3 к ЛЫЗАНИВСКОМУ в 9½ час. веч. пришел ГОЛУБОВИЧ, немного позже ЗАЛИЗНЯК и ГУБЕНКО. Было организовано что-то в роде попойки. Сидели до часу ночи. Разговор велся на украинском языке сначала громко, а затем тихо. Очевидно говорили на политические темы. В разговоре упоминались слова и фразы, касающиеся артистки ЗАНЬКОВЕЦКОЙ, ЯНКОВСКОГО, ПЕТРУШЕВИЧА, упоминалась Центр. Рада, ген. Д’АНСЕЛЬМ, КОНОВАЛЕЦ, ГРУШКО. Было что-то в роде воспоминаний.
21/3 ЛЫЗАНИВСКИЙ ушел из дома в 9 часов вечера к ГУБЕНКО, где пробыл до 1½ ночи.
27. III.923 р.
Харків
Велика Гончарівка, 12, 5.
Дорогий Миколо!
Соня дає згоду відпустити Ляльку до тебе. Практично це треба зробити так. Ти дістаєш візу чеську і присилаєш сюди. Коли можеш дістати і транзитну польську, то дістань, коли ні – будемо тут клопотати через Міжнародний Червоний Хрест. Соня гадає, що до Варшави їй вдасться відправити Ляльку із дипкур’єром, а з Варшави до Праги – треба тобі прохати кур’єра з чеського представництва УСРР. Отже, «дєйствуй» і не сердься. Лялька здорова, одягнена і не голодає, бо становище матеріяльне поліпшилося. Вона вчиться у Грінченківській школі. Можливо, що там їй буде й краще. Вважай сам. Соня прохає, що коли Ляльці в тебе буде гірше, то щоб ти не крив того й присилав її сюди. Соня нещодавно (каже) писала тобі про Ляльку. Їй усе треба (одежу й ін.) як на дівчинку 10–11 років, бо вона здорово виросла й скоро заміж віддавати треба.
Я по старому. Пишу і пишу. І в журналах, і в газетах, і на парканах. Оце днями вийде «Червоний Шлях», місячник за редакцією Гринька. І там я. Вийшла книжка моїх (з Твеном!) гуморесок «Сільсько-Господарська пропаганда». Матеріяльно нічого – жити можна, але працювать доводиться цілісінький день.
«Нову Україну» бачив. Не читав, а продивлявся. Зовнішнє – дуже добре. Про зміст не пишу, бо не читав.
У нас декларують зміну політики щодо національної справи. Тези РКП – піднесення національної культури. Конкретно ще нічого не знаємо, у віщо це все виллється. Симптоматичні статті лідерів з такими афоризмами:
«Ми глибоко помилилися б, коли б визнали, що національну справу ми вирішили».
«Хто ігнорує національну справу, той ризикує захлинутися в ній».
Одне чекаємо – праці й праці. Все з’ясується після партійної конференції, що має відбутися в квітні.
Часник помер від «удару» – крововлива в мозок. Очевидно (так гадають) на ґрунті [Cnel’у].
Всі здорові.
В Харкові Олімп. Працює в «Сел[янській] книзі» – завідує складом. Живе в мене. Василь (наш) у Харкові. Завідує складом паєвого т[оварист]ва «Ларек». Живе в мене. Назар в Київі – здоровить.
Поделиться книгой: