Помоги проекту - поделись книгой:
Чому чекає пташка подих вітру
Для того, щоб над місяцем літать?
І віддає свою свободу світу,
Щоб іншої свободи не пізнать?
Чому дощить, коли на небі сонце,
І сонячно, коли малює дощ?
Чому квітки зів'ялі у долоньці
Живіші, ніж людські слова із площ?
Чому зітхає обрій на світанку,
Даруючи хвилину забуття?
І майорить засніжена фіранка
Без затишку і краплі співчуття?..
В глухих просторах немоты
Ты откликаешься на эхо.
Не там,где я,не там,где мы,
Не там, где ходит мимо вечность.
А в лесопарке филин спит.
Но, вдруг завоет волк? Украдкой
Заблудший ветер шелестит.
Дымится сказка струйкой сладкой…
Глаза закрыв, уйду в слова-
Там есть отрада мнимым будням.
Наступит крепость,как скала,
Пропитана обманом нудным.
А что идти? И что искать,
Когда проходит мимо вечность?
Не просто мудрость постигать,
Надев бескрылую беспечность.
Так тяжело поднять зарю
Над пропастью безумных будней.
Надеть воздушную броню
Из колких слов и пересудов
Но, как легко отдать, любя…
И не ронять немые слезы
По тем осколкам сентября.
Не быть занудной и стервозной.
И принимать свой серый цвет,
И невоспетый скучный облик,
Постигнуть праздность из сует,
Поделиться книгой: