-- Мене займали дещо інші справи, -- відповів Кроне роздратовано.
Катя засміялася, як маленька дівчинка.
-- Я отримала спадок, доволі великий спадок. Ти навіть не уявляєш собі, як багато можна зробити серед робітничого люду, коли маєш трохи грошей. Всі відразу стають страшно люб‘язними.
-- Готель Бристоль, -- кинув він, уважно дивлячись на неї. Вона не відвела погляд.
-- Отже, в нас побачення, -- вона ніжно торкнулася шраму на його щоці. – Хіба що ти мене не хочеш. Якщо так, скажи це зараз, голосно і виразно.
-- Хочу.
Вона посмутніла, її очі пригасли.
-- Що трапилося?
-- Нічого, -- вона опустила голову.
-- Скажи, благаю.
-- Це не ти сказав “Хочу”. А вовк.
-- Вовк?
-- Звір. Вбивця. Чудовисько створене для бою. Холодне і підступне, воно захопило контроль, правда?
Кроне мовчав, неохоче, наперекір собі – спрацювали правила, які роками втовкмачували йому в голову – вирішив перевірити її щирість. Він доторкнувся Каті до шиї, натиснув кулаком на артерію, спочатку легко, потім щораз міцніше. Вона захиталася, ледь не втрачаючи свідомість, пульс під пальцями майора почав слабнути, однак утримував регулярний ритм.
-- А якщо це правда? – шепнув він їй до вуха. – Що ти дозволиш чудовиську?
-- Все, -- відповіла вона просто. – Ви неподільні, ти та чудовисько. Воно тебе береже. Воно мені не подобається, бо робить тебе холодним і бездушним, але завдяки йому ти живий. Зрештою, -- Катя знизала плечима. – майже кожен з нас має в собі якесь чудовисько.
-- Красуня і чудовисько, -- сказав Кроне з посмішкою. Її пульс прискорився, запахло конваліями й мускусом.
-- Ти дійсно вважаєш, що я красуня?
-- Поглянь в дзеркало, -- запропонував він здивований. – Ти красуня.
-- Я хочу побачити себе в твоїх очах. Цілу.
-- Годі! – Кроне закрив їй вуста рукою. – Це не найкраще місце для таких…
Він замовк, коли Катя вкусила його палець зубами. Повільно, делікатно, поступово посилюючи тиск. Провела язиком по долоні. Стримавши прокляття, він забрав руку і вдарив кулаком в стіну вагона. Катя тихо крикнула, перелякано дивлячись на виразну вм’ятину. Кроне різким рухом відчинив вікно, спіймав ковток морозного, нічного повітря. Дихав глибоко, діафрагмою, так, як його вчив японський інструктор. Намагався відірватися від всіх відчуттів, звести всесвіт до цієї єдиної дії. Повернути контроль над собою. Вперше в житті ця техніка підвела його. Дихання заспокоїлося, Кроне чув у вухах, як серце ліниво качає кров, проте йому не вдалося цілковито відірватися від дійсності, він і далі розумів, що його внутрішній простір змінився. Щось до нього приєдналося. Катя.
***
Кероване ад‘ютантом майора Кроне BMW326 швидко рухалося вулицями Варшави. Холодну, осінню ніч змінював сірий світанок. Барський, що сидів поруч, нервово вовтузився. Він не знав, чи продовжувати дотримуватися конспірації й поводитися як звичайний супутник, якого підвозить випадковий знайомий, чи можна вільно розмовляти. Майора це влаштовувало. Він вдавав, що дрімає. Подорож до Варшави не дала жодного результату, справа “Чуми” не зрушила з місця. Агенти “Двійки” повинні були спостерігати за всіма пасажирами, встановити, де в столиці вони зупиняться. Кроне знав, де зупиниться один з них. Як і він, в Бристолі.
Офіцер далі утримував неприродно повільний ритм дихання, намагався відбудувати свій світ, як дитина, що складує кубики. Не виходило. Розрізане аеродинамічним кузовом повітря співало – Катя, Катя. Катя – вторували колеса, підскакуючи по бруківці. Кроне був наляканий. Йому хотілося вірити, що емоції, які він переживав – немов незайманий підліток – це тільки ефект давно незаспокоєного бажання. От, фізіологія… Думка, що жінка, яка викликала в нього таке сильне почуття, може бути російським шпигуном, анітрохи не покращувала йому гумор. З іншого боку, він сумнівався, що неправдоподібну зустріч з Катею влаштувала ворожа розвідка. Ну, й вона сама… Певних речей вдати неможливо. Голосом, жестами – можна керувати, пульс майже не залежить від волі людини. Запах… Солодко-гіркий запах збудженої жінки. Її реакція, а швидше брак реакції, коли він натискав на шийну артерію. Якщо вона була досвідченим агентом, то повинна була знати, що тільки кілька секунд відділяють її від непритомності, небагато більше від смерті. Однак, вона поводилася так, ніби була готова без протестів прийняти смерть від його руки. Це точно не схоже на поведінку зосередженого на виконанні місії професіонала. А особа, яку відправили росіяни, повинна бути професіоналом найвищого класу, про це свідчили заходи безпеки, до яких вдалася їхня розвідка та підтверджував статус операції. Кроне безпорадно зітхнув і відкрив очі. Вони їхали по Краківському Передмістю, вже було видно характерний фасад готелю. Коли машина зупинилася перед входом, він виліз і кивнув Барському.
-- Коли Розбіцькі й той купець, як йому там…?
-- Зарін, -- підказав хлопець.
-- Коли вони вийдуть в місто, допильнуй, щоб обшукали їхні речі. Сам знаєш, на що звертати увагу.
-- А Туліна?
-- Спостерігайте за нею. Якщо вона поселиться не в Бристолі, негайно дайте мені знати. Не дивлячись на пору дня. Якщо не буде несподіванок, я сам тебе повідомлю, коли можна перевірити її кімнату.
Барський поглянув на командира з турботою в очах, але не прокоментував отриманих наказів.
-- І з цієї миті тримайся від мене подалі. Ми не знайомі. Контакт тільки телефоном, або через наших людей. Хтось з підозрюваних міг запам‘ятати тебе під час подорожі.
Вони мовчки зайшли в славетний кришталевий ліфт. Ліфтер шанобливо привітав їх, перевірив чи добре закриті двері. Вони рушили вгору. Катя – зашумів ліфт. Катя…
***
Він побачив її, як тільки зайшов у їдальню. Вона сиділа, повернувшись боком до заставленого на дві особи стола. Чекала.
Якийсь час він поглинав поглядом струнку постать в костюмі від Жана Пату, дрібні ступні в елегантних черевичках, спокусливу лінію ніг. Підійшов, коли вона нетерплячим жестом поглянула на годинник.
-- Йоган! – Катя зірвалася з крісла.
Коли вона подала йому руку, майор поцілував їй долоню. Катя затремтіла, ледь зберігши байдужий вираз обличчя.
-- Давай сядемо, -- прошептала.
Обидвоє замовили суп з раків, потім він смакував перепілку з грибами, в соусі з червоної смородини, а Катя замовила вегетаріанське равіолі. Закінчили вечерю суфле з лайма і кармелізованими яблуками запеченими в тісті. Піднявши до рота чашку капучино, він відчув, що до його щиколотки доторкається нога обтягнена тонкою панчохою. Кроне стиснув губи, віддавшись щораз наполегливішим пестощам. Скатертина, що звисала низько, заслоняла ноги Каті від очей гостей і кельнерів. Коли вона поклала ногу йому на коліно, він непомітним рухом засунув руку під столик і погладив її литку. Потім його пальці сковзнули вниз і почали масувати чуттєву верхню частину стопи. З безпристрасним обличчям спостерігав, як набухають її губи, прискорюється дихання, розширюються зіниці.
-- Якби ці столики були вужчими, я б досягнув вище, значно вище, -- прошептав. Вона закусила губи, вгамовуючи крик, що наростав у неї в горлі.
-- Ходімо звідси, -- попросила Катя, відкидаючи волосся машинальним жестом.
-- Знаєш, де я живу? – Вона кивнула.
-- Зустрінемось у мене, -- запропонував. – На моєму поверсі портьє сидить в такому місці, що не зауважить в які апартаменти ти зайдеш.
Кроне встав і відсунув її крісло, якусь мить дивився, як вона йде до виходу. Кинув на стіл жменю банкнот і енергійним кроком пішов геть, не звертаючи уваги на поклони приголомшеного такими чайовими кельнера. Він не скористався ліфтом, піднявся по сходах і поспіхом відчинив двері в свої апартаменти.
Майже підбіг до телефона. Барський негайно підняв слухавку.
-- Доповідай! – кинув коротко.
-- Триває обшук в помешканні Розбіцьких, -- повідомив збудженим тоном юнак. – Вони пішли по магазинах, тож часу нам вистачить. Роботи на кілька годин, бо вони залишили страшний безлад, не виключено, що навмисне, спочатку доводиться фотографувати й…
-- Владзю… повір, я дещо знаю про процедури, -- перебив його нетерпляче Кроне. – Далі!
-- Торгаш поки що сидить у себе, поселився в Полонії, доведеться почекати. Пані Катя щойно зайшла в свою кімнату. Не знаю, як довго її не буде, тому…
-- Довго, -- сказав майор холодно. – Починайте обшук.
-- Слухаюсь, пане майоре, -- відповів ревно Барський.
Кроне мовчки поклав слухавку і пішов до дверей. З коридору долинув звук швидких кроків. Він натиснув клямку і затягнув Катю всередину, перш ніж вона встигла постукати.
-- Йогане, -- прошепотіла вона, кидаючись йому в обійми.
Він з грюком зачинив двері й прокрутив ручку замка. Нетерплячим рухом потягнувся до її волосся, на килим посипалися шпильки.
-- Так, так… -- поквапила вона його, коли він розстібав маленькі ґудзички, звільняв від білизни. – Благаю, не чекай, не дай мені чекати…
Вона залилася сльозами, конвульсивно обіймаючи його, притискаючись стегнами. Її крик остаточно перевернув весь світ майора, розбив немов скло впевненість в собі, правила, якими він керувався роками. Коли він поцілунками осушував її сльози, то спробував викликати роками тренований холод, інстинкт самозбереження, те, що вона раніше назвала чудовиськом. Намарно. Кроне не знав, як довго вони лежали обійнявшись, прислухаючись до власного дихання і биття сердець.
-- Варто би тебе відлупцювати, -- обізвався він нарешті. – Чому, до біса, ти не сказала, що це твій перший раз?
-- Що було – загуло, -- відбуркнула вона невиразно. – Що б це змінило?
-- Я був би делікатнішим.
-- Ти був таким, як треба.
-- Ти ще поговори, і я не відповідаю за себе.
-- Правда? – Катя виклично торкнулася його грудьми. – Кохайся зі мною, Йогане, -- попросила тихо. – Кохай мене…
Через годину він заніс її під душ і продовжуючи любовну гру, намилив кожен сантиметр її тіла в повільному, розкішному до болю ритуалі, витер рушником, розчесав волосся. Коли Катя доторкнулася його щоки, Кроне наморщився.
-- Ти сьогодні не побрився, -- заявила вона.
-- Сердечно перепрошую, -- пробурмотів Кроне. – Якось вилетіло з голови.
-- Я тебе побрию, -- плеснула вона в долоні. – Сідай он там, на крісельце, а я займуся рештою.
-- Ти вже когось брила? – запитав майор непевно, дивлячись на бритву в її руці. Катя ляснула його намоченим в піні пензлем, змусивши закрити рота.
-- В цьому немає нічого складного, -- заявила вона безтурботно.
Майор прикрив очі, відчуваючи, як холодна сталь сковзає по його щоці, обережно минає шрам, з легеньким хрускотом ліквідує заріст на шиї, проходить над захованою під шкірою артерією. Коли він поглянув у дзеркало, Катя, наче дитина висунувши кінчик язика, закінчувала брити район верхньої губи.
-- Готово! – проголосила.
-- Як мені тобі віддячити? – запитав Кроне, витираючи обличчя.
-- Що ж… Може в тебе ще щось залишилося, -- натякнула, красномовно дивлячись йому на сповитий рушником пояс.
-- Я вже знаю, хто ти, -- він ніжно поцілував її в губи.
-- Так?
-- Більшовицький шпигун, який хоче довести мене до смерті з виснаження.
-- Зізнаюся, -- Катя підняла руку, наче для присяги. – І не соромно тобі так ухилятися?
-- Ухилятися?
-- Сам знаєш… Вільний світ проти більшовизму, демократія проти тоталітаризму, наш хлопець проти їхньої дівчини, -- під‘юджувала. – Нехай переможе кращий.
-- Гаразд, -- здався Кроне. – Але перш ніж я зніму рушник, поклади бритву.
-- Досі ти не боявся.
-- Так, але тоді йшлося тільки про життя.
Він схопив усміхнену жінку на руки й відніс до ліжка.
-- То як, ще щось залишилося? – запитала.
-- Щось знайдеться, -- прошептав він.
Знайшлося. Потім вони довго розмовляли. Йоган розповідав їй про своїх рідних, про своїх протестантських предків, що походили з Німеччини, вона описувала життя в Києві, розповідала про тітку, про залишений далекою родичкою спадок.
***
Зарін цілий тиждень майже не залишав свій номер в Полонії, виходив з нього тільки щоб поїсти. Розбіцькі несподівано повернулися до готелю, перервавши обшук, молодшій з них раптово стало погано. Трус в апартаментах, які займала Туліна, нічого не виявив, вони зайшли в глухий кут. Приділені до справи агенти “Двійки” майже з нелюдським терпінням спостерігали за всіма підозрюваними. Всіма, за винятком Каті, нею займався майор. Вони проводили разом більшість дня і цілі ночі, дізнавалися про свої вподобання, звіряли одне одному таємниці, шептали солодкі дурниці, які забавляють тільки закоханих. Вперше в своєму житті Кроне не відчував нетерплячки мисливця, інстинкт ловця було приспано. Він зовсім не поспішав розв‘язати справу, йому було достатньо свідомості, що здобич знаходиться десь недалеко, майже на відстані витягнутої руки. Й нікуди не втече. Його не до кінця заспокоювала думка про негативний результат обшуку в Каті, він хотів бути впевненим, абсолютно впевненим. Через тиждень після приїзду до Варшави Кроне наказав провести повторний трус, перевірити її рахунок і банківську скриньку.
***
Кроне прокинувся з головою на колінах Каті. Відчув ніжну ласку її руки, почув пісню, яку вона наспівувала притишеним голосом. Катя співала про жінку, що чекала на солдата, про сон без воєнних кошмарів, про відпочинок… Мелодія западала в душу, заколисувала, гоїла рани. Ті найгірші, невидимі. За якусь мить він знов заснув.
Коли задзвонив телефон, майор одним, спритним рухом зірвався з ліжка. Чудовисько повернулося.
-- Так? – кинув притишеним голосом. Катя спала згорнувшись клубком і пригорнувшись до подушки.
-- Нарешті ми закінчили обшук в Розбіцьких і повторний в Туліної, -- доповів Барський.
-- Результати?
Майор стиснув зуби, підсвідомо напружив всі м‘язи.
-- Пані Катя чиста, а в тих баб ми знайшли невелику контрабанду. Золото, -- уточнив юнак. – І найкраще! – вигукнув тріумфально. – Зарін заховав у валізці скляний стилет. Дуже добре заховав. Ми продовжуємо обшук, бо він вийшов лише пів години тому.
-- Коли повернеться?
-- Не раніше, як за півтори години. В нього на хвості двоє наших людей. Взяти його?
-- В жодному випадку! Негайно збільшити групу спостереження до чотирьох осіб, приготувати засідку в його кімнаті, чекати на мене. Якщо спробує втекти, перш ніж повернеться в готель, затримайте його. Будь-якою ціною!
-- Зрозуміло.